Останній шаман
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-77-3
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній шаман». Краткое содержание книги:
На Ореста дивилося пусте око пістолетної цівки. Хованець гарчав і шкірив зуби, його червоні очі жаринками світилися в потемку. Орест кволо всміхнувся. Згадав маленьку журналістку й сумно подумав, що більше ніколи не побачить її, не почує її голосу. Це кара за його дитинну радість від зустрічі з нею, за те, що так швидко забув про материну смерть!
Раптом Орестові гостро захотілося жити. Як колись його вчили в армії, він зробив рух тілом, ухиляючись від пострілу, і спробував вибити пістолет з наставленої на нього руки, та одразу ж отримав під дих від другого супротивника. Орест присів на пружних ногах, гойднувся назад і пом’якшив стусан, тоді викинув кулак уперед, вкладаючи в удар всю вагу корпусу. Одночасно опекло щелепу — перший нападник заїхав йому в обличчя. Хованець, який напружено спостерігав за бійкою, не витримав і, гавкнувши, з даху вагончика полетів просто на зловмисника.
— Хованцю, ні!.. Та було запізно.
Чорний підкинув руку з пістолетом і вистрілив. Хованець болісно дзявкнув і смикнувся. Розчепіривши лапи, він летів на землю, й Орест дивився на нього знизу, на його незахищений живіт. Хованець упав на кривдника, той вивернувся, й тіло псове важко гепнулося на бік, здіймаючи бризки в брудній калюжі.
Зігнувшись навпіл, Орест із криком врізався чорному у живіт. Той ухнув і з усього маху вдарився боком у стовбур осики, що росла попід самим парканом. Пістолет відлетів і з глухим «плюсь!» зник у підталому снігу. Головоріз осів на землю, тримаючись за бік. З-під руки його запарувала дивна біла хмарка диму.
Десь за високим парканом грюкнуло вікно і чоловічий голос сердито гримнув:
— Знову бійка? Я викликаю міліцію!
— Викликай! — з усіх легенів закричав Орест.
Другий зловмисник шукав у мокрому снігу пістолет, товариш смикнув його і захарчав: «Кинь! Вшиваємося», — і, тримаючись за бік, почав незграбно втікати. Другий нарешті відшукав пістолет і поскакав услід, але Орест того всього не бачив.
Він не бачив, як сусіда його з рушницею вискочив надвір, як дві тіні, гупаючи важкими підборами, зникли в темряві, він не чув, як його хтось потягнув за рукав. Він стояв на колінах над тілом пса, і брудні сльози, змішані з потом, текли йому по обличчю. Собачі очі були заплющені, й не стріпували чорні повіки, і з горла виривалося слабке харчання — замість низького, суворого собачого гавкоту, який щоранку будив Ореста на роботу, який зустрічав його вдома після довгого-довгого дня, який перший вітав його, звідки б він не повертався…
Орест ухопив голову пса в долоні, притиснув до себе й заволав у небо:
— До-по-мо-жі-і-і-іть!
Розділ XV
ДОПУСК ТРЕТЬОГО РІВНЯ
Брудний і сірий ранок Юрася Булочку не наснажував.
Ліна, яка, ледь прокинувшись, подалася, як вона таємничо повідомила, у «не дуже важливих, але невідкладних справах», лишила його стерегти калюжі води, що натекли за ніч у кутках готельної кімнати. Прослухавши касети з записом снів Мар’яни Богданівни Омелянич, Юрась не угледів у них нічого цікавого: що тільки людині не наверзеться! Он йому, наприклад, вночі наснилося, ніби він в самого редактора відділу новин Вальтера Тадейовича виграв партію в шахи. Прокинувшись, Юрась витер сльозинку в куточку ока: ще рік тому Вальтер Тадейович заклався з усім колективом газети, що той, хто в нього хоч раз виграє в шахи, отримає в неподільне користування службову «вольво» — сріблясто-сіру, майже нову машину-мрію. Нікому з редакції — ніде правди діти — виграш не світив, а Юрасеві Булочці — й поготів.
У сни Юрасик не вірив, не чекав, як у п’ятому класі, що от зараз вийде надвір, а там його сон неспішної ходою йде, вже справджений. Слухаючи касету Мар’яни Богданівни, Юрась зашпортнувся лише на двох словах: «бісів шаман». Перед очима зринуло сердите обличчя колеги-студента, чорнявого і смаглявого евенка, про якого Юрасик у першу зустріч подумав: викапаний північноамериканський абориген! Шаманство — це не віра, говорив йому нащадок давнього шаманського роду, шаманство — це знання. І саме наголос на «знанні», на чомусь, що можна набути, дав Юрасеві підстави неусвідомлено, проти власної волі в шаманство — вірити.
«Бісів шаман», якого знайшли мертвим у власному кабінеті, вніс для Юрасика певну логіку в досі нелогічну історію з подвійним убивством, здавалося, без жодного зв’язку й мотиву. Важко припустити, що Святослав Пилипович Шапка мав якесь відношення до шаманства, але десять років мордовських таборів… З ким тільки доля не зведе в такому місці! А якщо раптом головний лікар районної лікарні пройшов обряд ініціації, оволодів знанням… Саме Мати-Хижа-Птиця, іменем так співзвучна з праукраїнською богинею з «Велесової книги», відповідальна за посвячення майбутнього шамана в північних народів. З’являється вона лишень двічі: під час народження шамана — і його смерті. Це вона забирає його душу, вішає на гілляку, щоб дозрівала. Мати-Хижа-Птиця роздирає тіло неофіта на шматки, роздає різним хворобам, щоб пожерли м’ясо й навчили неофіта лікувати. Мати-Хижа-Птиця знову збирає кості, складає їх докупи, вкладає в них дозрілу душу. Щоб шаман прокинувся — і зрозумів, що той жахливий сон, той жахливий біль — то була не хвороба, що відтепер він має знання і обов’язок, яким зв’язаний на решту життя…