Початок жаху
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-033-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Початок жаху». Краткое содержание книги:
Повість було інсценізовано й поставлено в театрах Києва та Львова.
І от мені почали читати декрета із вироком, я мусив його слухати стоячи. Мене позбавляли приходу, священства й намісництва цілком.
«Слава Богу, — подумав я, — це значить, що я знову вільний!»
Мені наказано повернути гроші, котрі брав непомірні за христини, вінчання, сорокаустне поминання та інше.
«Це вчинить та, котра ті побори брала, — сказав я подумки. — Бо не віддає боргу той, котрий того боргу не брав».
За биття начебто ведмедів, вовків, зайців мене засилали на дванадцять тижнів у монастир з відбуттям заслання на чорній роботі.
«Живіть щасливо, ведмеді, вовки та зайці, — сказав подумки я. — Не вбиває той, хто не має рушниці і в кого на серці мир».
За недавання причастя матері сотника Дмитренка я мав заплатити дев’яносто п’ять рублів безчестя або ж відбути покарання в монастирі на чорній роботі і в залізах продовж чотирьох місяців.
«Не заводьтеся слабкі із сильними світу цього, — сказав подумки я, — бо в кого сила, в того й правда».
Вибрав собі останнє, бо грошей власних не мав, а утяжувати надто жінку свою не хотів.
Приписали мені ще й те, що я взяв у канцелярії свою-таки служебну церковну колодницю, яка невідомо як у канцелярії опинилася, — за те я також мав бути штрафований, а що суддям в озлобі їхній за моє непримиренство й цього було мало, вони присудили дати мені пліттям сто ударів, а як я те биття витримав, уже написано.
Отож після всього, 29 вересня, заслано мене було в заслання до Мгарського Лубенського монастиря, а віз мене підданий Василь Лепський, який за те, що привіз мене, почав вимагати з мене плати, а що я не мав у себе ні шеляга, то зняв з плечей останню реверенду, тобто вже фактично позбавив мене священичого стану, за що я йому подякував. Він на мене видивився як на несповна розуму, але я вибачив простоту ума його.
Дописую свою книгу. Вона має дванадцять розділів, бо це число святе, отож і завершую дванадцятий розділ. Скажу, що сьогодні мене цілий день мучило лихе передчуття. Старанно переписував слова й молитви Дмитра Туптала, не менш старанно відвідував службу Божу, але воно в мені не зникало. Висіло за плечима, як зграйка комарів чи мух, яких я волочив за собою, чи як темний шлейф.
Під ранок сьогодні випав сніг, а вчора мурарі припинили роботу. Поденники цілий день плели солом’яні коверця і щільніше вкривали стіни, які мають простояти так цілу зиму. Теслі спішно добудовували комору для готових дощок і вчора також свою роботу завершили. Тертичні взяли річну плату і кілька днів тому з монастиря пішли. Рейцарі ще давніше збили дерев’яні плоти, а вчора прикрили вапняні ями. Майстри, що виготовляли двері, сьогодні вставляли їх у недобудований храм, щоб ніхто туди не заходив і нічого не попсував. Розійшлися й цегельники, поскладавши невикористану цеглу в комірчину, що для того навмисне була збудована. Лишався в монастирі лише сницар, який робив Де-Ісуса, і маляр, який до того Де-Ісуса малював ікони, — вони працювали не під відкритим небом, отже, холод їх не страшив. Мірочники свою работу завершили також учора, оброблений камінь вони сьогодні вранці перетягли до церкви й там залишили — укладатимуть його наступного року мурарі. Працювали ще також ковалі, які виковували хрести, ланцюги до хрестів, завіси до дверей, церковні замки та цвяшшя.
Загалом же вчора в монастирі був день завершення цьогорічних будівельних робіт, через що сьогодні в трапезній робітникам на обід видали досить горілки, після обіду вони від’їжджали. Може, смуток я відчував з тієї причини, раніше монастир був наповнений робочим гомоном та й людьми, і мені було від того веселіше, тепер же я мав бути закинений у тишу й самотність — ченці-бо з покутниками у спілкування не входили, а ніби сторонилися їх.