Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочая поэзия » ДО ЕР. Вибране
ДО ЕР. Вибране - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

ДО ЕР. Вибране

Электронная книга - «ДО ЕР. Вибране». Краткое содержание книги:

У цій книжці вибраного вірші Маріанни Кіяновської об'єднані одним внутрішнім сюжетом — епічним, міфологічним — любові як способу світотворення. Попри те, що «ДО ЕР» писалася впродовж майже 20 років, понад півсотні поезій, написані в останні роки, публікуються вперше.
1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 ... 46
Перейти на страницу:

«Всю безжальність мою…»

Всю безжальність мою, всю беззахисність, майже дитячу, Я не знаю, чи ти переміг би колись, як мене. Я пригадую нас золотими, тому я не плачу. Я пригадую нас голубами — і це не мине. Ми не мали нічого у світі — ні часу, ні дому. Наставали сонця — і минали, як наші сліди. Я люблю тебе так, як не втолено більше нікому, Бувши птахом у клітці, живі пильнувати сади.

«Це не любов. Це втрата суєти…»

Це не любов. Це втрата суєти. Розхлюпаний топіль за течією. В земному цьому просторі не ти, А інший хтось назвав мене своєю. Ми горимо за межами лампад, Говоримо словами, або й далі, Де лиш одна реальність — стиглий сад, Неопалима купина, скрижалі. І ритм падіння листя в височінь, І грань знання, убогому незрима. І довга пам'ять сонмів мерехтінь, Які впізнали свого пілігрима.

«Мурую сад, де безліч птиць і духів…»

Мурую сад, де безліч птиць і духів. Де рух руки — між сном і павутинням. І зайченя стооке та стовухе Мені у поміч вергає каміння. І гусне небо. Западає в сховки Світобудова, повінь світла, місиво Повернення у себе. Овид мовкне Вчорашнім трибом пам'яті. Двоїсто Лічу свій сумнів — і карбую зела. Віршую з ними — в паморозь і в порох. Обоє — срібні. Світова оселя Стоїть на Сходу й Заходу опорах. Та тільки зайченя — мале і тихе — Все знає про підвалини й закони. А я руїнно вибухаю сміхом, Підважуючи встояні колони. В нутрі і в нетрях — серцевина міфа. І все, що можу — сад домурувати. Хай зайченя з усмішкою Сізіфа Втече у закапелки світу — спати. І буде океану шумовиння, І вир безчасся, і вітрів предтечі. І зайченя, що вергало каміння, — Вже сонне — в закапелках порожнечі.

«Навіки нерухомі, слід у слід…»

Навіки нерухомі, слід у слід, Ідуть за сонцем і роки, й рослини. Ми вічно разом, але над і під Нас розділяє лабіринт ожини. Колючки перехрещення гілок, Єдиний корінь в надрах моноліту. Нас червоточить час, тож крок у крок Ми йдемо разом до початку світу.

«Спіткає тварину, яка залишилась без дому…»

Спіткає тварину, яка залишилась без дому, Надмірність дощу — і харизма його зелена. Харизма, як світло, — присутня завжди, в усьому — Прозоріє листя в четвертому вимірі клена. Уявлене срібло — не сутність, лише причина. Аж серце із себе виштовхує вітер. Спрага Колись заперечить його існування в винах — Без благословення й без жодного іншого блага.

«І рай, і яр, а яром — вододіл…»

І рай, і яр, а яром — вододіл Людських надій і небуття земного. Усі слова збуваються тоді, Коли я воду п'ю з долоні Бога. …І вічна смерть, бо смерті в тім нема, Стає життям, бо іншає надія. Люблю тебе. Твоя. Така сама. І воду п'ю — з долоні, як тоді, я…

«Я ще — мов глина Божа, ще м'яка…»

Я ще — мов глина Божа, ще м'яка, Не діткнута вогнем ані рукою. Ген вітер крутить душу вітряка, Ген — яблука із яблуні юрбою Зібралися на прощу. Гусне сік, І пахне сонце воском замеділим. Приблудний джміль, як божий чоловік, Коло порогу нудить світом білим…

«Ми надто злі і надто нетерплячі…»

Ми надто злі і надто нетерплячі Рибалки слів (який прозорий ятір). Мовчу до тебе, як дитина плаче, Щоразу озираючись на матір. А в восьмий день від сотворіння сутей Прийду до тебе Євою у сіті, Щоб диким диким яблуком забути — І знову розчинитися у світі.

«Заки сонце не встане, збиратиму роси отруйні…»

Заки сонце не встане, збиратиму роси отруйні. Праобитель смеркання тонка — чи ж забути той смак? Бог Адама створив помилково, напевне, у грудні, І навчив умирати, і спати в могилі навзнак… Знову стану ясою — тонким покривалом без тіней, Знову стану землею, спіткавши її у кінці… Прохолодна вода — у найдальшому кутику сіней, Як холодна долоня на злому від втоми лиці.
1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 ... 46
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)