Моряк з «Дианы»
- Автор: Северов Петро
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ф. Гавриш
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Моряк з «Дианы»». Краткое содержание книги:
Цікавий і багатогранний життєвий шлях Головніна.
В багатьох країнах і морях побував відважний мандрівник, багато різних пригод зазнав він: ще юнаком брав участь у морських баталіях, бився з піратами поблизу берегів Іспанії, тщав на своєму кораблі з англійського полону…
Не можна без хвилювання читати, як підступно, по-розбійницьки, японські самураї захопили в полон Головніна та його супутників з екіпажу корабля «Диана», як мужньо переживали російські моряки роки свого полону…
Книга від початку й до кінця читається з непослабним інтересом. Разом з героями твору переживає їх успіхи та невдачі й читач.
Біля шлюпки Головнін залишив одного матроса. Крім мічмана Мура, штурмана Хлєбникова та перекладача Олексія, з ним було ще троє моряків, матроси першої статті: Спиридон Макаров, Дмитро Симонов, Григорій Васильєв. Вони несли подарунки, приготовані для начальника фортеці: дорогі відрізи шовку й сукна.
Не ця маленька фортеця із строкатим ганчір’ям на флагштоках, на якому зображені були дракони, сонце та місяць, вразила капітана і його супутників балаганним своїм обладнанням. Їх вразила кількість солдатів, що розмістились на тісному дворику. Щонайменше чотириста чоловік, озброєні рушницями, шаблями, списами, кинджалами й луками з набором стріл, сиділи навколо майдану, явно очікуючи якогось відомого вже їм наказу.
— Не може бути, — стиха мовив Хлєбников, — щоб стільки військових завжди перебувало в цій маленькій фортеційці… Їх, напевно, зібрали з усього острова…
— Мабуть, — погодився Головнін. — Побачимо, навіщо зібрали цю ватагу…
Серед майдану стояв просторий смугастий намет. Не затримуючи гостей і на хвилину надворі, чиновник провів їх у цей намет.
Головнін роздивлявся навкруги, мимохіть пригадавши бачену колись, у дешевому виданні казок, лубочну картинку з зображенням якогось войовничого каліфа. Начальник фортеці, з сонним маслянистим обличчям, важно сидів на високому стільці, тримаючи в руках металевий жезл, від якого через його плече тягся шовковий шнур. Вбраний був вельможа у дорогі шовки; на поясі в нього висіли дві золочені шаблі. Три страшні на вигляд зброєносці — один з списом, другий з рушницею, третій з золоченим шоломом, на якому виблискувала емблема сонця, — сиділи за його спиною, трохи зігнувшись, немов готувалися стрибнути…
Поруч, на стільці нижче, сидів помічник начальника, вже знаний Головніну, теж під охороною трьох зброєносців.
По боках в наметі сиділи вісім чиновників у чорних панцирах і кожен з двома шаблями. Як видно, сонний вельможа наганяв на них і повагу і страх, — вони не зводили з нього боязких поглядів.
Головнін, як звичайно, легенько вклонився; обидва начальники встали, піднісши ліву руку до лоба і немов переломившись у попереку.
Головніну запропонували невисоку лаву, але матрос Макаров поставив прихоплений з корабля складаний стілець, той самий, що капітан брав з собою, сходячи на берег острова Тана, і Головнін, відсунувши лаву, сів навпроти старшого вельможі. Мічман, штурман, перекладач і матроси посідали на лавах трохи позаду.
— Мені дуже приємно, вельмишановний капітане, — несподівано дзвінким, дівчачим голосом промовив вельможа, пильно оглядаючи Головніна, — так, так, дуже приємно побачити вас під цим наметом… Сподіваюсь, ваше здоров’я цілком добре?
«Ох, ця японська чемність!» — подумав Головнін. Він відповів, що теж радий бачити такого знатного начальника. Два-три десятки запитань були непотрібні й пусті, хоч вельможа і його почет всіляко виявляли радість, почувши, що Головніна звуть Василем Михайловичем, що шлюп називається «Диана» та що це ім’я древньоіталійської богині місяця…
Слуги принесли чай, а потім тютюн і люльки. Відсьорбуючи з фарфорової чашки несолодку зеленасту рідину, вельможа, ніби між іншим, спитав:
— Скільки ж людей у вас на кораблі? Напевно, там тісно?..
Головнін відповів, збільшивши кількість команди майже вдвоє.
— Напевно, це найбільший російський корабель? — поцікавився японець.
— О, ні! — сказав Головнін. — У нас є кораблі і вп’ятеро більші.
— Хіба в Росії багато кораблів?
Головнін усміхнувся:
— Коло берегів Камчатки, в Охотському морі, в океані, біля Російської Америки плавають десятки наших кораблів.
— Е! — вигукнув японець і оглянувся на свого помічника. Той устав і вийшов з намету.
Начальник з цікавістю розглядав географічну карту, подаровану Головніним, крутив перед очима запалювальні стекла, милувався ножами, оздобленими слоновою кісткою.
Помічник вернувся і щось шепнув вельможі. Усміхаючись, начальник потряс головою.
— Як це добре, — сказав він, — що ви прийшли до мене в гості. Коли б не оте непорозуміння з обстрілом шлюпки, ми давно вже стали б друзями! І справді, навіщо нам ворогувати? Ми можемо завжди лишатись друзями. Слово рицаря, жодна волосинка не впаде з вашої голови, бо ви мої дорогі гості…
Він підвівся, збираючись вийти з намету. Головнін теж підвівся. Японець дивився на нього усміхаючись.
— Але чого вам поспішати, капітане? Ми ще не домовилися про найголовніше.
— Коли ви збираєтесь іти, з ким, крім вас, мені домовлятись?
— Ні, я ще побуду, — чомусь розвеселившись, сказав вельможа. — Я почастую вас чудовим обідом, який тільки можна було приготувати в цих безплідних місцях…