Виховання почуттів
- Автор: Флобер Гюстав
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2796-X
- Переводчик: Дмитро Паламарчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Виховання почуттів». Краткое содержание книги:
Коли назустріч наближався якийсь пішоходець, Фредерік намагався роздивитися його лице. Часом промінь світла ковзав у нього під ногами, окреслював на гладенькій бруківці величезну дугу, і з темряви виринав якийсь чолов'яга з кошиком на спині і ліхтарем у руках. Вітер шарпав десь на дашку димаря обірвану бляху; звідкись долинали далекі звуки, що мішалися з шумом у нього в голові, і тоді здавалося, ніби в повітрі невиразно лунає ритурнель кадрилі. Швидка хода підтримувала відчуття хмелю; він опинився на мосту Згоди.
Тут йому пригадався інший вечір — тієї зими, коли, повертаючись од неї після першого візиту, він змушений був зупинитися — так сильно калатало сповнене надій серце. Тепер усі ті надії померли.
По небу мчали темні хмари, затягуючи місяць. Фредерік дивився на нього і думав про безмежні простори, про нікчемність життя, про марноту всього. Починало дніти; у нього цокотіли зуби; і, напівсонний, змоклий од туману, весь у сльозах, він запитав сам себе, чому б не покласти всьому край. Досить зробити лише один рух! Він гнувся під тягарем голови, вже бачив свій труп, що пливе на воді; Фредерік нахилився. Парапет був заширокий, і лише з утоми він не спробував перестрибнути через нього.
Його опанував страх. Він вернувся на бульвари й опустився на лаву. Розбудили його поліцейські, певні, що він «гульнув».
Підвівшись, Фредерік знову пішов. Оскільки він уже добре зголоднів, а ресторани були ще позачинювані, довелося йому поснідати в харчевні Критого ринку. Потім, зміркувавши, що ще надто рано, він до чверті на дев'яту тинявся довкола Ратуші.
Делор'є давно вже спровадив свою кралю; він сидів за столом посеред кімнати й писав. Близько четвертої години з'явився пан Сізі.
Завдяки Дюссардьє він напередодні ввечері зав'язав розмову з однією дамою й навіть одвіз її в екіпажі разом з її чоловіком аж додому, де вона призначила йому побачення. Він щойно звідти. Її там ніхто не знає!
— Чим же я можу в тім зарадити? — спитав Фредерік.
Тоді дворянин почав здалеку; він теревенив про мадмуазель Ватназ, про андалуску та всіх інших. Кінець кінцем, потоптавшись довкола, він сказав про мету свого візиту: покладаючись на стриманість друга, він прийшов просити його допомогти в одній спробі, по якій зможе остаточно вважати себе за мужчину; Фредерік не відмовив. Він розповів цю історію Делор'є, приховавши тільки те, що стосувалося його особисто.
Клерк вважав, що тепер він «дав собі цілковитий лад». Таке шанобливе ставлення до його напучування ще більше підняло йому настрій.
Саме своїм веселим гумором спокусив він із першої зустрічі панну Клеманс Давіу, гаптувальницю золотом військових мундирів, найсумирніше в світі створіння, струнке, як очеретина, з великими блакитними очима, завжди здивованими. Клерк надуживав її довір'ям — аж до того, що запевнював, ніби його нагороджено орденом; залишаючись із нею наодинці, він прикрашував свого сюртука червоною стрічкою, але утримувався од того на людях, мовляв, не хочеться принижувати свого патрона. Зрештою, він держав її на певній відстані, дозволяв голубити себе, немов якийсь паша, і жартома називав її «дочка народу». Щоразу вона приносила йому пучечок фіалок. Фредерік не хотів би такого кохання.
Проте, коли вони під руку йшли обідати до Пенсона чи Барійо в окремий кабінет, його обіймала якась дивна туга. Фредерік не підозрівав, яких він страждань завдавав Делор'є впродовж усього року, щочетверга, коли чистив собі нігті перед тим, як іти обідати на вулицю Шуазель!
Якось увечері, стоячи в себе на балконі й дивлячись їм услід, він помітив удалині, на Аркольському мосту, Юссоне. Той знаками став його звати, а коли Фредерік зійшов із п'ятого поверху, сказав:
— Справа ось яка: в суботу, двадцять четвертого, іменини пані Арну.
— Що? Так її зовуть Марія!
— І Анжела. Це не має значення. Святкуватимуть у них на дачі, в Сен-Клу; мені доручено повідомити вас. О третій годині біля редакції на вас чекатиме екіпаж. Отже, домовились! Даруйте, що потурбував. Спішу — в мене багато справ!
Тільки-но Фредерік вернувся, воротар подав йому листа:
«Пан і пані Дамбрез просять пана Ф. Моро зробити їм честь — завітати на обід у суботу, 24 цього місяця. Звольте відповісти».
«Надто пізно», — подумав він.
Проте він показав листа Делор'є. Той вигукнув:
— Ага! Нарешті! Але ти нібито незадоволений? Чому?
Фредерік після деякого вагання сказав, що на цей день він дістав інше запрошення.
— Зроби мені приємність — начхай на вулицю Шуазель! Кинь оті дурощі! Якщо ти соромишся, я напишу за тебе відповідь.