Урфін Джюс і його дерев'яні солдати

Еллі засміялася.

— Любий Леве, та це ж рулетка дядька Чарлі. — пояснила вона, заспокоївшись від сміху. — Ну, розумієш, це сталева стрічка з поділками, нею міряють відстань.

— А вона… вона не жива?

— Та що ти!

Еллі взяла кінець рулетки і піднесла до Лева. Той мобілізував усю свою силу волі, щоб знову не дременути в хащі.

— А чому вона хурчала?

Еллі змотала стрічку, і стрічка з хурчанням вилетіла з коробки. Лев затремтів усім тілом, але хоробро стояв на місці: недарма ж бо Гудвін обдарував його сміливістю!

Минуло кілька днів. Лапи у Лева загоїлись, і вже можна було рушати далі. Але всім, а особливо моряку Чарлі, не хотілось залишати країну Жуванів під владою жадібного Кабра Гвіна та його дерев'яних солдатів.

— Присягаюся попутним вітром! — казав Чарлі. — Треба визволити славних Жуванів! А крім того, військова наука, з якою я познайомився на морі, вчить, що не можна залишати супротивника у себе в тилу: він може ударити тобі в спину.

Головна складність була у тому, що Чарлі не міг битися з усіма дерев'яними солдатами зразу, а міг подолати їх лише поодинці. Але як їх підстерегти по одному, коли вони завжди ходили цілим взводом з червонопиким капралом на чолі?

Після довгих роздумів, порадившись із Жуванами, моряк склав гарний план. Він дуже доречно згадав, що колись добре володів ласо — не гірше бувалого ковбоя.

Надвечір до оселі Према Кокуса, де жив намісник Урфіна Карб Гвін, прибіг захеканий Жуван.

— Вельмишановний пане наміснику, — тихо заговорив Жуван, — ніхто не довідається про таємницю, яку я хочу вам повідомити?

— Кажи!

— Мені пощастило дізнатися, що в будинку одного багатого купця заховано мішок золота…

Очі Кабра Гвіна спалахнули жадібним блиском.

— Де живе той купець?

— Вельмишановний пане, донощику належить десята доля…

— Ти її одержиш, — гаркнув Кабр Гвін. — Завтра поведеш нас у той будинок!

— Вельмишановний пане, сьогодні уночі купець готується закопати той скарб у лісі, і тоді його ніхто не знайде…

— Ходімо негайно!

Рушили у такому порядку: попереду капрал вів провідника, міцно тримаючи його за руку, далі йшов взвод дуболомів, а за ними — намісник.

Через півгодини ходу вони звернули зі шляху на вузеньку стежку, по якій дуболоми мусили йти тільки по одному. Стежка і привела їх до річки, через яку була перекинута колода. Капрал пропустив провідника першим. За річкою стежка звертала праворуч і круто збігала на галяву, оточену деревами.

Колода була слизька, і червонопикий капрал обережно ступав по ній своїми дерев'янками, а Жуван перебіг швидко і спритно. За річкою капрал розтулив був рота, щоб гукнути зниклого провідника, та в цю хвилину із кущів зі свистом вилетіло ласо, петля схопила шию капрала й звалила його додолу.

Падаючи, капрал, випустив шаблю з рук і покотився по схилу. Тієї ж миті з-за дерев вискочили кілька Жуванів і потягли його у ліс. Щоб бриніння дзвіночків не виказало їх, Жувани скинули свої капелюхи, вирушаючи на небезпечну операцію. Все було зроблено так швидко й вправно, що капрал не встиг навіть скрикнути.

А в моряка Чарлі вже було в руках нове ласо. Як тільки зелений дуболом з'явився на галявині — новий змах ласо, і новий полонений у руках Жуванів…

За десять хвилин операцію було закінчено — Кабр Гвін позбувся своїх захисників. Коли він сам, ще нічого не підозрюючи, подолав річку, до нього, шкутильгаючи, підійшов моряк Чарлі й насмішкувато глянув на нього з висоти свого зросту.