Метелик

— Зламав ногу.

— Ти йому допоміг?

— Порозколював уподовж кілька гілляк і примотав їх навколо ноги.

— Йому боляче?

— Так.

— Де він?

— У пірозі.

— Ти сказав, що прийшов просити допомоги. Якої саме?

— Мені потрібен човен.

— Хочеш, щоб ми дали тобі човен?

— Так, я маю чим заплатити.

— Гаіразд. Я продам тобі власний човен. Прекрасний човен, зовсім новий. Я вкрав його минулого тижня в Альбіні. Не човен, а трансатлантичний корабель. Немає тільки кіля. Та за дві години ми поставимо тобі чудовий кіль. А решта на місці: стерно, чотириметрова щогла із залізного дерева й новісіньке вітрило з лляного полотна. Скільки даси?

— Назви ціну. Я не знаю, які тут ціни.

— Як можеш, дай три тисячі франків, а як ні, то знайди завтра вночі карабін, і за нього я тобі віддам човща.

— Ні, краще я заплачу.

— Гаразд, домовилися. Блохо, дай кави!

Блоха, заввишки з карлика, який приходив по мене, підходить до полички, прикріпленої до стіни над вогнем, бере новісінький блискучий і чистий котелок, наливає в нього з пляшки кави й ставить на вогонь. Перегодя він розливає цю каву в кухлі, що стоять біля каміння, а тоді Туссен нахиляється й роздає ці кухлі чоловікам, що товпляться позад нього. Блоха простягає мені котелок і каже:

— Пий, нічого не боячись, бо цей котелок призначається тільки для здорових людей. Жоден хворий не п’є з нього.

Я беру цей котелок і п’ю, потім ставлю його собі на коліно. І нараз бачу, що до Котелка прилип чийсь палець. Сам не знаю, що мені робити, але тут озивається Блоха:

— Погляньте, я знову втратив пальця! Де ж він у дідька подівся?

— А ось він, — кажу я, показуючи йому котелок.

Він відриває пальця, кидає у вогонь і назад повертає мені котелок.

— Можеш пити, в мене суха проказа. Я розпадаюсь на частини, але не гнию, я не заразний.

До мене доноситься запах паленого тіла. Мені спадає на думку: «Мабуть, це горить той палець».

— Тобі доведеться побути тут завтра до вечора й дочекатися відпливу, — каже Туссен. — Іди й попередь своїх товаришів. Пораненого віднеси до хижки, забери все з піроги, а саму її потопи. Ніхто з нас не може тобі допомогти, сам повинен зрозуміти чому.

Я хутко повертаюсь до своєї піроги, ми з Матюретом беремо Клузйо й несемо його до солом’яної хижки. За годину закінчуємо розвантажувати пірогу й дбайливо складаємо речі на березі. Блоха просить подарувати йому пірогу й весло. Я віддаю її йому, він іде топити її в добре знайомому йому місці. Ніч минає швидко. Всі троє лежимо в хижці на нових ковдрах, які нам прислав Туссен. Їх принесли в обгортковому папері. Лежу й розповідаю Клузйо та Матюрету про свою угоду з Туссеном. Клузйо з дурної голови каже:

— Виходить, втеча нам коштує шість тисяч п’ятсот франків. Я дам тобі, Метелику, половину цих грошей — три тисячі франків, що лишилися в мене.

— Не варто зараз торгуватися. Поки я маю гроші, я плачу. А там побачимо.