Чорна бузина (СИ)
- Автор: Шаграй Наталья Миколаївна Шаграй
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Чорна бузина (СИ)». Краткое содержание книги:
– А ти мене хотіла? – З усього сказаного виніс він тільки одну фразу.
– Так. – Не стала я лукавити . – І мене звичайно це не порадувало.
– Чому? - Він навіть дихати здається перестав.
– Ну, ти такий весь столичний, дієвий, що аж в очах рябить, у тебе паскудний характер, весь час на людей кричиш, чимось незадоволений, впертий і їдючий, як дим. Просто жах моїх мрій. – Йому терміново припекло розвернутись і заглянути мені в очі.
– І що?
– І я з тобою. – Я підняла руку і погладила його по щоці, потім обійнявши за затилок міцно його поцілувала. В ванній ми дещо затримались. Він заснув, як тільки ми дістались ліжка. Він спав. А мені не спалося і як тоді в селі я розглядала його. Чорні круги під очима і замордований вигляд і навіть у вісні міцно стиснуті кулаки.
Проснулась я від запаху кави.
– Привіт!
– Привіт!
– Ти ж любиш каву з ранку? – Сором’язливо запитав Соломатін.
– Люблю. Дякую за каву. – І він передав мені чашку гарячої, запашної чорної кави.
– Як ти себе почуваєшся? – Пильно заглядаючи мені в очі, запитав він.
– Моя м’язи ниють, а душа співає. – Розсміялась я. – А ти як?
– Я добре. Тільки мені потрібно на роботу. – Він забрав чашку і поставив на стіл, підсунувся до мене і зі смаком мене поцілував. – А мені ще страшенно хочеться тебе. Він пахнув кавою і собою.
– Ти спокусливо пахнеш. – Прошепотіла я, притягуючи його міцніше до себе. Він притулився до мого лоба.
– Так не хочеться, але потрібно йти. Я зайду до тебе після роботи?
– Так. Я буду чекати.
– Я тобі зателефоную. – Сказав він біля дверей і я залишилась одна.
– Все таки цього разу сплячою в ліжку він мене не кинув. – На заспокоєння сказала я собі. Життєві сили, якось враз повернулись, захотілось жити і творити, від минулого пригніченого стану і сліду не залишилось. То ж я швиденько зібралась і в готель на роботу до себе відправилась. Кабінет, оберемок паперу на столі і все стало, так як і раніше до появи Соломатіна, чи навіть краще. Я була закохана і вся така в передчутті прекрасного.
– Ганно Василівно, ти сьогодні вся сяєш. Закохалася? – Запитала Інна Анатолівна.
– Інна Анатолівна , сподіваюсь на краще. У нас просто завал, давай розберемося,а потім і каву поп’ємо. Моїх десять днів загулу починають даватись взнаки.
– Поїхали. – Підтримала вона мене.
День пролетів майже не помітно, я підписувала договори, проглядала звіти, дивилась прогнозування, очікувані доходи і витрати, аналізи і обговорення проблем сьогодення. Соломатін дзвонив двічі. Перший раз, він з незадоволенням відмітив, що я на роботі, другий, коли заявив, що уже виїздить до мене і якось з придихом додав, що ми ж домовлялись зустрітись.
– Я буду чекати.
– Щось привезти?
– Себе. І врахуй вечеря буде з мого ресторану.
– Я хочу тебе.
– Є….я тебе теж.
– Ти не одна?
– Ні.
– Добре. Тоді я за півгодини буду. Ти ж дочекаєшся.
– З нетерпінням. – І я положила телефон, вловивши , загадкову посмішку Інни Анатолівни.
– Продовжимо завтра.
– Добре. Гарного вечора. – Проявила тактовність Інна Анатолівна і посміхаючись вийшла. А я швиденько зібралась і заскочила на кухню за їжею.
Декілька днів, ми провели просто чудово. Мені було добре, як ніколи в житті. Таки кохання то дійсно рушійна сила. Я була в ресторані, коли до мене підійшов незнайомий чоловік.
– Я б на вашому місці поцікавився, де провів позаминулий рік Дмитро Олексійович. – Це й лощений чоловік, мене дратував. Надто самовпевнений і пихатий. Я спробувала непомітно глибоко вдихнути і видихнути.
– На щастя, ви не на моєму місці. – Лагідно посміхнулась я.
– Ви подумайте , про свій бізнес. Для якого ви так наполегливо працювали стільки років. Навряд, чи потрібно нехтувати інформацією, яка може на нього вплинути.
– Даруйте, ми про що наразі розмовляємо? – Запитала я. А він посміхнувся з відчуттям переваги наді мною.
– Ганна. – Біля мене стояв Соломатін, а я навіть не помітила,як він підійшов. В його очах явно була паніка.
– Що ти їй сказав? – Накинувся Соломатін на нього.
– Сам виясни. – Презирливо скривши губи він повернувся і пішов далі. Соломатін нервував , відводив очі від мене.
– Я…я..- Намагався почати він говорити.
– Поїхали додому. – Сказала я. Ми мовчали майже всю дорогу. За кермо сіла я. А Соломатін, сидів стискаючи міцно зуби і кулаки. Я заговорили, як тільки ми зайшли додому, так і зрозумівши, що говорити він першим не почне.
– Звідки тільки в твоєму оточенні стільки «добрих» людей? – Його здивування, я відчула майже шкірою
– Що він тобі сказав?
– Ця «добра» людина, порадила дізнатись у тебе, де ти провів минулий рік. Пристрасно натякаючи , що це має відношення до бізнесу.