Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Пани і духовні єрархи щиро зненавиділи Йосифа II за його народолюбство й тому відітхнули з полегчею, коли він помер. Його наслідник Лєопольд II (1790-1792) хоч і не допустив до скасування усіх йосифинських реформ, але не дуже то налягав на їх послідовне виконування. Зате його син Франц II (1792-1835) протягом свого довгого володіння позатирав і сліди по йосифинських реформах. Фінансове банкротство Австрії, що виснажена наполєонськими війнами, мусіла рятуватися друкуванням паперових банкнотів і зацитькуванням усіх поміщицьких вимогів, на довгі десятиліття відсунуло питання полегч для селянства. Колиж у 1821 р. переведено нове оподаткування грунтів з наявним покривдженням селянського стану, здавалося, що для селянства Австрії взагалі, а галицького зосібна, вибила остання година. Але тимчасом працювали в його користь інші сили й вони не дали йому пропасти, як під економічним так і національним оглядом.
Австрійський уряд, що за Йосифа II став провидінням для українського селянства Галичини, був ним не тільки під економічно-суспільним оглядом. Не менче важними для нашого культурно-національного відродження по цей бік Збруча, були заходи австрійського уряду над піднесенням освіти й духового життя нашого краго. Як це не дивно, але перші познаки культурно-національного пробудження блиснули на обрію Богом і людьми забутого Закарпаття, званого до недавна «Угорською Україною».
Історична доля й недоля Закарпаття
Висунута поза гребінь Карпат, як найдальша, південньо-західня окраїна нашої етнографічної території, Закарпатська Україна жила весь час своїм життям, майже нічим незвязаним з політичним життям свого материка. По словам дослідника А. Петрова - Закарпаття ніколи не мало своїх панів, воєводів і князів, а його історія не знає великих переворотів, воєн ні політичних трактатів. «Історія Закарпаття, це історія впертої боротьби людини з природою й повсякденної важкої праці серед важких суспільних і політичних умов. Справжнім героєм цієї історії є простий селянин, який виніс на своїх плечах многовікове ярмо февдально-панщизняного гнету й суворої бюрократичної опіки, але не втратив свого національного обличчя, своєї мови й свого історичного імени». (Д. Дорошенко).
Українське населення Закарпаття куди старше від своїх угорських сусідів, що прийшовши в долину Тиси наприкінці IX ст. застали його на південньому підніжжю Карпат. Боротьба за північний склін Карпат ішла довго між Галичиною й Угорщиною в XII і в початках XIII ст. коли то мадярам вдавалося станути тут тверділою ногою. Але з ослабленням Угорщини наприкінці XIII ст., галицьким князям вдалося на короткий час заволодіти частиною українського Закарпаття. Доперва, як угорський король Людвик у 1370-их рр. приєднав осиротілу Галичину до угорської корони, усталилася угорська границя, що біжучи карпатськими верхами, розмежувала Закарпаття від її материка. Уже в XII-XIII ст. бачимо Закарпаття поділене на «комітати» - шаришський, землинський, ужський, бережський та мармарошський, Українське населення дуже скоро зійшло до стану підвладного, закріпощеного селянства, над яким верховодили мадяри й німці та католицькі єрархи. Одинокою ознакою його національної окремішиости і заборолом,перед мадяризацією була й тут, як і скрізь на Україні, православна церква, що між іншими звязувала Закарпаття не тільки з сусідньою Галичиною, але й подальшою Придніпрянщиною. Манастир св. Миколи на Чернечій Горі в Мукачеві та св. Михайла в Грушові на Мармарощині, були тими релігійно-церковними центрами, що, за недостачею владичих столиць, підтримували українське населення Закарпаття в батьківській вірі й традиції. Щойно на прикінці XVI ст. повстає в Мукачеві православне владицтво, що огортає своєю юрисдикцією ціле Закарпаття. В XVII ст. було на Закарпаттю біля 200 православних церков та до 400 священиків, але все те духовенство було слабо освічене, а в справах церковної догматики не визнавалося краще, як його темна паства. Тому то приняття Закарпаттям унії було питанням формальности, в якій ніхто з населення не визнавався. Вже довго будучи в унії, закарпатські українці збунтувалися проти неї тільки через її… назву. «Імя унії для них ненависне гірше змії» - писав мармарошський намісник підчас бунту в 1760 р. - «Вони думають, що під нею криється богзна що і хоч, за своїм владикою, вірують в те, що уніяти, але імя уніятів відкидують з огидою».