Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану
- Автор: Кононенко Алексей Анатольевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6085-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану». Краткое содержание книги:
Чен. Про те, що чен був національним музичним інструментом туркменів, є в епосі «Ґероґли», а також у творах класиків туркменської літератури, великих Сейді і Махтумкулі. Коли у 1941 році створювався Туркменський державний оркестр народних інструментів, чен входив в його інструментальний ансамбль. Та через деякий час через відсутність виконавців був виключений.
Канун. Старовинний музичний інструмент, широко розповсюджений серед східних народів. У давні часи канун більше використовували араби і турки, та поступово про нього дізналися в Ірані, Афганістані, на Кавказі, а також у Середній Азії. Починаючи з IX–X ст. і по XVIII ст. на туркменській землі канун використовувався під час свят. У наукових джерелах є свідчення про те, що Мухаммет Фарабі був віртуозом гри на кануні. Згадується про інструмент у творах поета-класика Андаліба. Нині канун знову у вжитку.
Ікіділлі. Турецький музикознавець Газил-шал у своїй книзі «Ікіділлі в азійських та анатолійських туркменів» (1958 р.) відзначає, що на цьому інструменті, як і на гіджаку, грають при допомозі смичка, що його в цих краях інколи називають «окли гопуз». У виданій в Москві у 1973 р. книзі «Музика народів Азії і Африки» говориться, що музичний інструмент анатолійських туркменів ікіділлі і інструмент ікілі у тюркських народів Алтайського краю мають велику схожість. В історії туркменського народу існував музичний інструмент ікіділлі, який нагадував ранні зразки гіджака, будучи разом із тим зразком смичкового гопуза. «Баглама, саз, тамбур, ікіділлі, бозук – ці музичні інструменти беруть свій початок від гопуза…» (турецький музикознавець Темел Гарахан, «Турецька баглама», Стамбул, 1999).
Базук. Музичний інструмент туркменів, гра на якому здійснюється за допомогою кірішкака-ра, його назва походить від туркменських слів «боз-ок». Зараз під цією назвою використовують музичний інструмент турки, греки, болгари, євреї. Важко сказати, як виглядав базук спочатку. Протягом довгих віків він розвивався і вдосконалювався різними народами. Коренями своїми історія цього інструмента проростає в туркменську землю.
Діллі туйдук. За визначенням музикознавців, діллі туйдук вважається прабатьком усіх духових музичних інструментів. Він є майже у всіх народів під різними назвами. Відомий як пастуший ріжок. Туркменам він відомий з дуже давніх часів, будучи не тільки втіхою для чабанів у пісках, але й прикрасою туркменських тоїв. Серед виконавців на ньому зустрічалися справжні віртуози. В народі діллі туйдук широко використовувався у виступах фольклорних груп. Один із зразків діллі туйдука, вік якого понад сто років, нині зберігається у Центральному музеї музичної культури ім. М. Глінки в Москві.
Гоша діллі туйдук. Серед музичних інструментів туркменського народу були відомі і спарені моделі діллі туйдука. Грати на ньому значно важче, ніж на звичайному діллі туйдуку. Ті, хто бачив і чув гоша діллі туйдук, свідчать: це була гра віртуозів, які уміли видувати звуки зразу з обох дудок, потім переходили на звуки кожної дудки окремо, після чого знову зливали звуки воєдино, видаючи неповторну двоголосу мелодію. Необмежені звукові можливості гоша діллі туйдука ставлять його в ряд особливих музичних інструментів.
Гамиш баламан. Зовні гамиш баламан схожий на діллі туйдук. У той же час це більш вдосконалена модель. Ось чому в народі їх використовували як самостійні музичні інструменти. Якщо діллі туйдук був усередині полим від початку до кінця, то у гамиш баламана наконечник з очерету у тому місці, куди музика дув, залишався закритим. Це полегшувало добування звуків з дудки. У порівнянні з діллі туйдуком у гамиш баламана більше ладових отворів, що значно розширює і збагачує виконавські можливості інструмента. Гамиш баламан був найбільш розповсюджений в околицях Каракала, ще років 50–60 тому назад на ньому грали на святах.