Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону

По цьому історично-ідеологічному вступі, «інструктор» перейшов до технічних подробиць: шахти неглибокі, 60 до 65 метрів, шар вугілля глибини 1,5 до 2,5 м. Шахти бувають мокрі, наша — ще не дуже, але таки трохи… Бувають ґази, але вибухи рідко, мовляв «нє падохнєт, только башка балєть будєт». Основні чотири види робіт є: довбання вугілля (це робить «забойщик»), «наґрузка» вугілля на ваґонетки (це — «навальщик»), вивіз ваґонеток (це — «аткатчик»), і вкінці — побудова дерев'яних конструкцій для піддержки стін і стелі (це роботи «крепільщика»). Робота в шахті тяжка — «но нада учесть, кілоґрам хлєба палучать будєтє і кромє таво дєнґі єщо зарабативать, разве імєють ваші радітєлі дома кілоґрам хлєба на день?» Слухачі мовчки похнюпили голови, вони добре знали, що ні. «Інструктор» закінчив лекцію заввагою, що решту побачите в шахті і запитав, як годиться, про внески і запити. Публіка, як годиться добре вихованим «совєтським ґражданам», хотіла довідатися про організацію стахановської роботи, про «пітаніє» для ударників та «спецовку», тобто робочу одежу (ми всі ходили так, як нас «освободили», а кінець вересня під Москвою нівроку собі холодний). «Інструктор» заспокоїв публіку виясненням, що, мовляв, «ето дєло нє моє», сказав: «пока», і пішов.

Після «іструктажу» ми пішли ще по черпак зупи і трошки подрімати. Іти ми мали, як згадував, у третю «шихту», отже, о 12-тій годині ночі; видавалося б, що ще є час, та, на велике загальне здивування, нас побудили вже за годину — була десь восьма. Почався «падйом» і «построєніє», що при 250 заспаних голодранцях, не було таке просте. Врешті, зібрали нас перед «прахадную» і почали перепускати, викликуючи всіх по прізвищу. Тепер ми зрозуміли, чому нас стягнули 4 години раніше. До шахти було може сто метрів дороги, хоч вона була так штудерно проведена, що загального поняття про зовнішній вигляд шахти не можна було собі виробити. І тепер, з огляду на ніч, видно було лиш контури вежі та двох більших будинків побіч неї. При вході до вежі, кудою спускаються у підземелля, ми ще раз задержалися — виявилося, що ми прийшли завчасно. Братія погано матюкалася, дзвонячи зубами між одним і другим матюком. Сипалися непохлібні завваги під адресою начальника конвою, але він уже, мабуть, привик був до того. Перерву спішно використало начальство на видачу шахтярських лямпочок. Нарешті почали з вежі сходити наші попередники з денної зміни. Ніхто їх про ніщо не питав, але по замурзаних лицях та подертих ще більше, ніж перед тим, лахміттях видно було, що там, внизу, не з медом. Але ми й так це знали…