З поляками проти Вкраїни
- Автор: Тютюнник Юрий Осипович
- Год: 1924
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво України фм. Петровського
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «З поляками проти Вкраїни». Краткое содержание книги:
До уваги читача — спогади, або ж замовний памфлет, написаний генерал-хорунжим Армії УНР Юрком Тютюнником 1924-го року в Харкові.
Той самий Шолін, що я згадував, — офіцер польської служби і начальник Копичинецького постерунку, зліквідував останній та вирушив укупі з південною групою на Україну. З собою він забрав і решту поляків, що були на постерунку.
Одночасово з південною групою в напрямку на Кам'янець було пущено поляками і загін сотника Дуткевича, що у свойому складі нараховував до двохсот чоловіка.
Після виходу південної групи, поляки в такий же засіб перевозять із таборів Каліша та Олександрова в район ст. Моквина, на Волинь, коло 1500 чоловіка, щоби зорганізувати другу „північну" групу. Ця група перебувала в районі ст. Моквина більше тижня. Всіх людей було росташовано по селах, що навколо станції. Місцева поліція виконувала ролю квартир'єрів та доставляла харчі. З тою групою мав рушати і Парт.-Повстанчий штаб.
Зі Львова від Парт. — Повстанчого штабу до Варшави та Кракова було послано по зброю поручника Полякова (Галайду). З Польського Генерального Штабу спеціяльною телеграмою викликають до Варшави поручника Ковалевського, де він одержує останні директиви. Поручник Поляков дістав зброю з Краківських та з Варшавських складів та привіз її до Львова.
До Рівного з Варшави було послано ротмістра Княжелуцького, одного з ад'ютантів Пілсудського, та полковника Славика з кадром пілсудчиків, що походили з України. Княжелуцький мав на місці влаштувати марш групи до кордону та самий перехід на радянську територію. Він мав належні уповноваження з Варшави і його вимоги виконувала вся місцева адміністрація. Полковник Славик мав инші завдання, про які мені повелося довідатися лише після повороту з рейда.
Для Партизан. — Повстанчого Штабу, по військових документах, було перевезено коней з Копичинець до Рівного. Коней пригнав Хмара перед тим з України і вони більше двох тижнів знаходилися на Копичинецькому постерунку. Вкупі з кіньми приїхав і Хмара зі своїм загоном через Львів залізницею.
Ще коли не було одержано зброї, я вже одержав од Петлюри наказа вирушити на Україну. Наказ мав ч. 65 і датований 17 жовтня 1921 року. Між иншим, у тому наказі Петлюра пише:
… „Доручаю вам — 1) Вивести з теренів Польщі та Румунії в призначені місця України певні військові відділи разом з Партизансько — Повстанчим Штабом. Ці відділи мають стати за те ядро, біля якого згідно з планом слід скупчити інсурекційні сили, організовані нашими повстанчими організаціями та агентами" і т. д. Цікавою є згадка про Румунію, в якій ніби-то були якісь відділи. До того часу Гулий-Гуленко підлягав безпосередньо самому Петлюрі і фактично не було чого „виводити" з Румунії.
Нарешті, мені повелося при допомозі Фльорека та Ковалевського перевантажити зброю у Львові та направити її до Рівного. Вагон зі зброєю було причеплено до поспішного товарового потягу. Потім зі Львова вирушив і Партизансько-Повотанчий Штаб. Зі Штабом виїхав і поручник Ковалевський захвативши з собою майже всіх польських офіцерів та жовнірів, що працювали у відділі ІІІ-му експозитури ч. 5.
У Рівному поручник Ковалевський взяв із постерунку поручника Маєвського, поручника Аба та ще більше двох десятків чоловіка військових поляків. Усі вони потім приймали участь в збройній боротьбі проти Радянської влади на Україні.
Виряджаючи своїх офіцерів та жовнірів на Україну польський генеральний штаб формально передав їх у моє роспорядження. Проте не може бути сумніву, що ті офіцери мали спеціальні таємні завдання від Генштабу, в першу чергу розвідного характеру. Що правда, були між ними і звичайні авантурники, для яких війна була самоціллю. До таких належав поручник Аба, з національності татарин. Останній приймав участь у „повстаннях" Віленському та Шлезькому і зараз, як безробітний, вирушав разом із Ковалевським на Україну — знов для „повстання".
Опріч розвідки, польські офіцери певно мали й инші завдання, бо вони везли зі собою значні суми в доларах. Тими грошима, як я довідався під час рейду, вони наділяли для якихось цілей місцевих поляків, коли останні з’являлися до них в час нашого маршу по Волині та Київщині.
Не зважаючи на цілком природне бажання, мені так і не довелоея довідатися, які — ж саме завдання давали польські офіцери полякам на Україні.
Можна з певністю сказати, що сам поручник Ковалевський мав завдання першорядної ваги. З дня, коли вирушили і по самий день бою під Миньками, Ковалевський що-дня вписував у свій щоденник усе, що спостерігав. Раз-у-раз щоденника він возив при собі, а в день бою під Миньками випадково залишив його на фірі при канцелярії штабу. Коли остаточно виявилася наша поразка і я дав роспорядження про відхід, Ковалевський кинувся за своїм щоденником до обозу і там загинув.