Смок і Малий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: П. Шарандак
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Смок і Малий». Краткое содержание книги:
Герой твору, молодий журналіст, з власної волі залишає велике капіталістичне місто і їде до Аляски. Разом з своїм приятелем Малим, Смок веде привільне, але сповнене небезпек життя золотошукача. Хоч сміливців всюди супроводжує успіх, однак вони не шукають зиску. Заради врятування друга вони ладні пожертвувати не лише останнім доларом, а й власним життям.
— А мені чого тут стовбичити? — відрізали вона. — Я ж не маю прана голосу. Крім того, тут нічим дихати.
За кілька хвилин вийшов і її чоловік. Суддя довідався про це тільки тоді, коли зачинилися двері.
— Хто це? — урвав він П'єра.
— Біл Пібоді, — відповів хтось. — Він сказав, що хоче спитати щось у своєї дружини і зараз же повернеться.
Замість Біла увійшла Люсі, зняла кожух і примостилась біля пічки.
— Я гадаю, що нема потреби слухати решту свідків, — постановив Шенк Вільсон, коли П'єр скінчив. — Ми знаємо, що вони підтвердять ті самі факти. Слухай-но, Соренсене, поклич Біла Пібоді. Зараз голосуватимемо. А ти, юначе, можеш встати і розповісти нам по-своєму, як усе трапилось. А тим часом люди хай оглядають обидві рушниці, патрони й кулю. Так буде швидше.
Смок пояснив, як він потрапив до цієї країни, але саме тоді, коли він почав розповідати про те, як у нього хтось вистрілив із засідки і як він тікав до берега, його обурено урвав Шенк Вільсон:
— Навіщо ці теревені? Ти тільки марнуєш час. Звичайно, ти маєш право брехати, щоб урятувати свою шию від зашморгу, але нам ніколи слухати дурниці. Рушниця, куля, що вбила Джо Кайнеда, — все свідчить проти тебе… Що там таке? Відчиніть двері!
Морозне повітря вкотилося в теплу кімнату і враз узялося парою; крізь прочинені двері чулося собаче скавчання, що вже затихало в далині.
— Це Соренсен і Пібоді, — гукнув хтось. — Вони женуть собак вниз по річці!
— Якого дідька… — почав було Шенк Вільсон, але глянув на Люсі і остовпів. — Може, ви, місіс Пібоді, з'ясуєте все це!
Вона, захитавши головою, стулила вуста; сердитий і підозрілий погляд Шенка Вільсона спинився на Брекові.
— Може, ви скажете, в чім річ?
Брек почував себе ніяково, бо всі дивилися на нього.
— Він довго шептався ще й з Семом, — ввернув хтось.
— Слухайте, містере Брек, — пропалив Шенк Вільсон. — Ви перебили засідання і повинні пояснити, що це все значить. Про що ви там шепталися?
Брек несміливо відповів:
— Я хотів виміняти трохи харчів.
— На що?
— Звичайно, на пісок.
— Де ви дістали його?
Брек мовчав.
— Він вештався в верхів'ї річки Стюарт, — сказав хтось. — Тиждень тому я полював біля його табору. Він поводився таємниче.
— Пісок не звідти, — сказав Брек. — Там тільки моє гідравлічне пристосування.
— Ану, вивертайте кишені та показуйте свій пісок, — наказав Вільсон.
— Кажу ж вам, що це не звідти.
— Нічого. Ми хочемо подивитися.
Брек удав, що не хоче показувати золото, але всі дивилися на нього погрозливо. Тоді він поліз у кишеню, витяг бляшанку і стукнув нею об щось тверде.
— Витягайте все! — гукнув Шенк Вільсон.
І Брек витяг самородка, такого величезного та жовтого, якого ніхто з присутніх ніколи не бачив. Шенк Вільсон роззявив рота. Шестеро людей, тільки оком кинувши, метнулися до дверей. Вони збилися в дверях і з лайкою та вереском почали штовхатись. Суддя висипав золото на стіл. Побачивши великі самородки, ще чоловік шестеро метнулися до дверей.
— Куди ви? — гукнув Елі Гардінг, коли Шенк кинувся й собі.
— Та за собаками, звичайно.
— Хіба ви не хочете повісити його?
— Устигнемо! Хай посидить, поки ми повернемось, а зараз треба відкласти засідання. Не можна баритися в таку мить!
Гардінг завагався. Він люто глянув на Смока, на П'єра, який з порога давав знак Луї, потім на грудку золота, що лежала на столі, і, нарешті, теж зважився.
— Не раджу тобі тікати, — кинув він через плече. — До того ж, я позичаю твоїх собак.
— Що це? Знову гони?!.. — вигукнув сліпий мисливець, коли крики людей та рип санок сполошили тишу.
— Звичайно, — відповіла Люсі. — Я ніколи не бачила такого золота. Ось помацайте, дідусю.
Вона поклала великий самородок йому на руку. Але дід не виявив інтересу.
— Це була чудесна країна для полювання, поки ці кляті шукачі не розполохали дичини.
Двері відчинилися, і зайшов Брек.
— Ну, — сказав він, — всього четверо нас лишилося в таборі. До річки Стюарт, де я отаборився, добрих сорок миль, і найпрудкіший з шукачів може вернутися назад лише за п’ять-шість день. Вам неодмінно треба тікати, Смоку.
Брек дістав свого мисливського ножа, перерізав вірьовки Смока і глянув на жінку.
— Сподіваюсь, ви не заперечуєте? — сказав він з підкресленою ввічливістю.
— Якщо має бути стрілянина, — устряв сліпий, — то я просив би одвести мене до іншої хижі.
— А ви не зважайте на мене, — відповіла Люсі. — Якщо я не здатна повісити людину, то, мабуть, неспроможна й стерегти її.