Мисливці на снігу. Вірші і поеми
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-235-0
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Мисливці на снігу. Вірші і поеми». Краткое содержание книги:
В книзі Костянтина Москальця «Мисливці на снігу» найповніше представлена поетична творчість одного із знакових поетів покоління вісімдесятників, автора відомих пісень «Вона», «Треба встати і вийти», «Армія Світла» та ін.
Перейти на страницу:
* * *
Коли всі покладуться на спочинок
коли заплющать очі дуже добре
над нами запалають вогкі зорі
сніги довкіл засяють запашні
як добре без людей чи правда тату
чи правда що в лісах
живуть зимові світлячки
чи правда — в небесах
летючі риби множаться
вони обходяться так добре
без музики полотен і книжок
чи правда тату
правда тату
правда
Мисливці на снігу
Василеві Герасим'юку, побратимові
Музей не зачиняється о шостій, і тепер
ми, безпритульні, бачимо наш грудень:
Ворохту у снігах, чужих людей,
які жестикулюють біля клубу, і виносять
обладнання з автобусів, і камери, і світло
зимове ущухає блискавично, а Карпати
рушають поза мову, топчуть сніг —
ружовий, присмерковий, смерековий.
Антоніоні, Пазоліні і Фелліні
сидять на сходах, палять сиґарети;
чогось бракує, як завжди, але чого —
не встановити, і замучені до решти асистенти
показують, що треба почекати,
перш ніж закінчувати; жмакаєш свій факс,
ідеш до мікрофона, купа дротів,
малі гуцули зі свічками зупиняють,
питаючи, як довго буде смерть.
Як довго буде смерть… … … …
Хіба я знаю?
Криваві фляки замерзають у пітьмі,
і гори у безмову западають,
і западають стежки сніжком у зимі, —
а в ній уже ні Марти, ні Марії,
лиш морок, вирій лиликів, цей стан
невідворотної Ворохти, іцо застав
бездомних псів у горах Гуцулії.
Періоди (поема)
Найтемнішого літа, чорного, наче гість,
що приїхав іздалеку,
втомлений і байдужий до того,
званий він а чи обраний,
що приїхав, і ліг, і спить, —
того літа ми назви забудемо
і заваримо чай мовчазний, —
зустріч в’язнів, покинутих усіма,
сни, залишені на підлозі карцера,
і уявлення птахів, зужиті слова,
намагання позбутися тіні,
яку кликали пам’яттю,
і вивчити мову крилату — про що
сповіщає сапфіровий птах?
Ще тоді — коли ангели сестрам твоїм
шепотіли про долю твою у майбутньому часі,
і мовчав лиш один, той, що мовив раніше:
служити не буду, —
ти вийшов із гри, не дивився у вікна,
не пробував навіть вишень,
але ти не подумав, що гра
неодмінно триватиме далі,
ти вважав, що без тебе прокинуться паузи,
діалоги урвуться, розсиплеться бісер
і вірна струна
провисне над прірвою в житі;
вони встали, ті паузи, так,
високі та чорні, мов літо,
захололи у камінь, його на собі
мали нести собаки,
бездомні і славні, жодна з них
не полишила ношу нестерпну, —
ти пішов, ти вважав, що невинен
і гинуть не мусиш разом з усіма.
І зостався я сам, а зі мною —
собаки та вірші.
Шепіт майстра тепер — до кого він
і про що?
І невже нам не знати
ніколи нічого насправді?
Але щó ти пізнати хотів у світі оцьому,
чорному, наче літо двадцять років тому?
В однині всі герої тоді залишалися,
нині ж, поглянь, скільки визволених в'язнів
крокує фосфоричними площами тіней своїх —
світло іззаду, і кожний іде по своїй.
Кожний іде по собі.
Якби ж мали вони всі по свічці
і несли ті свічки перед себе,
тоді темрява ззаду була би,
темрява кольору очей твоїх опівночі,
чорних, наче гості, що приїхали здалеку,
привезли апельсини і дзвони, —
хто насмілиться дати їм хліба й води
із криниці, пелюстками повної,
що вночі усе падали й падали?
Ти подмуш, і вони відпливуть,
пелюстки відпливуть ген до іншого берега,
там коні пасуться, опівнічне пасеться буття,
роса там подібна до світлого храму Брата Франциска;
вони туди допливуть, гвардія сніжнобіла,
бо то їхня одвічна держава,
там сидить король прокажений,
він на коней дивиться і на дітей,
він рахує пелюстки і зорі,
він заснути жадає щоночі, —
але воїни злі, вони колють списами його, —
і мусить король прокажений
рахувати валторни, яких наросло
ціле поле, срібне поле, давно,
ще тоді, як періоди сну
співпадали з періодом ночі, темної ночі,
чорної, наче гість, що приїхав іздалеку,
не привіз він нічого з собою,
не привіз він нічого з собою.
Перейти на страницу: