Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
DUTY FREE - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

DUTY FREE

Электронная книга - «DUTY FREE». Краткое содержание книги:

Чи існує в літературознавстві поняття «роман-нарис»? У кожному разі в літературі такий роман уже є. Як то в романах, читач знайде тут любовну історію, кілька розгалужених сюжетних ліній та всілякі подорожні пригоди. Але, як то в нарисах, важливішими за події в цьому тексті є самі герої, а важливішими за героїв — атмосфера і середовище. Зокрема – українська атмосфера дев’яностих-нульових і середовище більш-менш мистецького Львова, пропущені через «очуднену» призму свідомості американського напівукраїнця Елайджи. Наскільки болісними чи, навпаки, комічними виявляться його прозріння від зіткнення уявної України з реальною? Як то з найсмачнішими товарами в duty free, відповідь на це запитання призначена винятково для дорослої аудиторії.
1 ... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 ... 67
Перейти на страницу:

Лише двічі Елайджі вдалося більш-менш упевнено протриматися у цих снах до ранку: було холодно й сіро, він йшов хребтом горішніх вулиць, бачив згори метуш­ливі трамвайні зупинки, якісь кіоски, якісь ятки, людей із парасолями, площа внизу нагадувала набережну Дунаю з боку старої частини Буди, та й самі горби — горби Буди, там навіть був якийсь сірий монумент, щось неймовірно радянське. Елайджа прокинувся з відчуттям переможця, майже зрозумівши правила гри.

І лише одного разу, вже після повернення до Штатів, він побачив білі мури зблизька, невідомі боги його сновидінь забажали, аби фортеця нагло матеріалізувалася посеред плетива квазі-львівських вулиць. Елайджа завмер перед цими неспівмірними зі Львовом масштабами, абсолютною невідповідністю величезного замку-храму мармулядовому Львову. Романські світлі стіни були оточені пісками і сонцем, і вітром, і якимись археологами — вони діловито сновигали довкола з лопатами, з фотоапаратами, із закоченими рукавами. Елайджа довго йшов уздовж розжареної сонцем білої стіни, аж доки побачив на фронтальному боці храму-замку візантійську мозаїку, здається, Оранту, страшну андрогінну парсуну, якась англомовна тітка у світлих бриджах та панамі щось йому пояснювала про цю «визначну пам’ятку архітектури», а він тим часом зрозумів, що нагадувала йому біла фортеця, до якої він стільки років йшов у снах. Так, напевно, подумав Елайджа, виглядали фортеці хрестоносців у Святій Землі, романська геометрія Латинського королівства на Близькому Сході, загублене стилістичне непорозуміння, яке ніхто й ніколи вже не побачить так, як його бачили тоді, у часи Другого хрестового походу.

На той час, коли він почав снити цим дзеркальним містом, він уже стільки находився Львовом, що майже наблизився до місцевих у розумінні його справжньої, неочевидної структури — зшитих докупи островів між невидимими каналами, радикальних іншостей, втиснутих у мікроскопічний простір. Якщо дивитися згори, два квартали видавалися тісно приліпленими один до одного, а насправді були схожі на дві країни, не просто не дружні, але й навіть без дипломатичних представництв, із різними календарями, кліматичними умовами, атмосферним тиском, а відтак запахами, світлом, повітрям — липким або ж прозорим і нечутним. Через протяги площ і маґістральних вулиць наскрізь прострілювалися квартали, які вливалися у поточний плин часу з іншою швидкістю, ніби несучи з собою пісок і глину, обтяжені цим намулом, знуджені від своєї повільності. Тут у кам’яницях відкривалися крамниці й кафе, вселялися нові мешканці, але повітря у під’їздах пахло смертю усіх, хто тут колись жив, будь-яке джерело світла мутніло та розсіювалося. При цьому сусідній квартал міг летіти стрімко, мов дошка серфера, і виносив на собі все нові й нові покоління у міський потік, до усіх, не розбираючи, привітний: до останньої ґенерації дітей партійної еліти в яскравих угорських футболках та штанах-бананах, пластунів, задумливих дівчат із нелеґальними сірими копіями заборонених романів, мажорів, реабілітованих дисидентів, чиновників Незалежної України, підозрілих типів, що тримали в квартирах бультер’єрів, та експатів на кшталт Елайджи.

Отже, рельєф: квартали були його заручниками, рельєф визначав центри, довкола яких зросталися будинки, зарослі травою подвір’я чи вузькі подвір’я-колодязі зі сталактитами голубиного посліду на підвіконнях, рельєф визначав береги, що розділяли ці квартали, квартали високих і сірих, мов скелі, будинків — з величезними вікнами і просторими кухнями, з помешканнями, наповненими запахами шкільних підручників, бляшанок з-під какао та перегрітого на сонці паркету, з фасадами, на яких навіки застиг висушений хіттю й жагою модернізм, — і квартали старих австрійських двоповерхівок із дерев’яними сходами та невитравним плебейством. Це рельєф прирікав одні вулиці завжди нести тінистий смуток урвища, дихати підвальною сирістю, а інші — світитися зеленню схилів. Якісь півсотні метрів можуть бути між одним берегом, розкішним, зарослим сонячними палісадниками, переповненим галасливими дітьми з обвітреними обличчями та піском у сандалях, мовби захищеним ковпаком від міської динаміки, та іншим — завжди в тремтінні, виснаженим коловоротом тривоги, чутливим до тіней та всіх вібрацій — від трамвайних до кроків нічних перехожих.

1 ... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 ... 67
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)