Капелюх Чарівника
- Автор: Янсон Туве Марика
- Серия: Мумі-тролі #3
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-07-2
- Переводчик: Наталя Романівна Іваничук
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Капелюх Чарівника». Краткое содержание книги:
— Ніколисля! — одностайно заперечили Чупсля і Трясля.
— І подарувати мені його теж не хочете?
— Нісля!
Чарівник важко зітхнув.
Сумний та невеселий, поринув він у глибоку задуму.
— Хай свято триває, — озвався за якийсь час. — А я вам почарую! Кожному, хто забажає! Будь ласка, замовляйте чари! Право першості має родина Мумі-тролів.
Мумі-мама на мить завагалася.
— Йдеться лише про речі чи й про бажання теж? — запитала вона. — Якщо пан Чарівник розуміє, що я маю на увазі?
— Звичайно, розумію, — відповів Чарівник. — Речі начаровувати, ясна річ, легше, але можна й бажання.
— Мені б дуже хотілося, щоб Мумі-троль не тужив за Нюхмумриком! — побажала собі Мумі-мама.
— Я й не знав, що по мені це так помітно… — знітився і зашарівся Мумі-троль.
Чарівник змахнув полами плаща, і смуток одразу покинув серце маленького Мумі-троля.
Туга змінилася чеканням, а чекати завжди легше, аніж тужити.
— Я собі теж придумав бажання! — вигукнув Мумі-троль. — Любий Чарівнику, пошли Нюхмумрикові, де б він зараз не був, оцей стіл з усіма наїдками та напоями!
Тієї ж миті стіл злетів над деревами і полинув на південь з оладками й варенням, фруктами і квітами, пуншем та карамельками і з книжкою Ондатра, яку той поклав на край столу.
— О ні! — скрикнув Ондатр. — Попрошу негайно повернути мою книжку!
— Що зроблено, того не повернути! — розвів руками Чарівник. — Однак шановний пан одержить навзамін нову книгу. Прошу!
— «Про необхідність усього», — прочитав Ондатр. — Але ж це зовсім інша книга! У моїй ішлося про марноту всього!
Чарівник тільки засміявся.
— Тепер ніби моя черга, — озвався Тато Мумі-троля. — Дуже важко зробити вибір! Я думав уже і так і сяк, але нічого путнього придумати не зміг. Теплицю цікавіше збудувати самому… Ялик — теж… Зрештою, у мене все є!
— Але ж вас ніхто не змушує загадувати бажання, — устряв Чмих. — Можете мені відступити свою чергу, а я забажаю собі двічі.
— Так то воно так, — завагався Тато. — Та якось шкода відмовлятися від нагоди, яка трапляється раз у житті…
— Не затримуй усіх, — зауважила Мама. — Побажай собі гарну оправу для Мемуарів!
— Чудова думка! — зрадів Тато.
Усі скрикнули від захоплення, коли Чарівник простягнув Татові сап’янову оправу для книги, оздоблену золотом та інкрустовану перлами.
— Тепер я! — вихопився уперед Чмих. — Хочу власного човна! Схожого на морську мушлю з пурпуровими вітрилами, щоглою з палісандрового дерева і смарагдовими кочетами!
— Ого, як ти розігнався! — суворо звів угору брови Чарівник, але на устах у нього вигравав привітний усміх. Він змахнув плащем…
Усі затамували подих, однак нічого не відбулося.
— Не вдалося? — розчаруванню Чмиха не було меж.
— Чому ж, усе вдалося! — відповів Чарівник. — Тільки я поставив човна біля причалу, ясна річ. Завтра ти його там знайдеш.
— Про смарагдові кочети не забули? — недовірливо перепитав Чмих.
— Як можна забути?! Чотири кочети і один про запас, — запевнив малого Чарівник. — Наступний!
— Та-а, — почав мимрити Гемуль, — кажучи правду, я загубив ботанічну лопатку, позичену в Хропуся. Здалась би мені нова…
І Гемуль, який був добре вихованим, зробив реверанс,[9] беручи з рук Чарівника нову лопатку.
— Ви не втомилися чаклувати? — поцікавилася Хропся.
— Анітрохи! Дуже легкі побажання! — відповів Чарівник. — А що забажала б собі панночка?
— Це не так легко, — засоромилася Хропся. — Можна я скажу вам на вухо?
Вислухавши Хропсю, Чарівник здивовано глянув на неї:
— А панночка впевнена, що їй личитиме?
— Цілковито! — майже безгучно видихнула Хропся.
— Що ж, хай буде по-твоєму!
Наступної миті юрба спантеличено загула.
Хропся змінилася до невпізнання.
— Що ти з собою зробила?! — захвилювався Мумі-троль.
— Побажала собі очі дерев’яної королеви! Ти ж казав, що вони у неї такі гарні!
— Казав, але ж… — Мумі-троль геть розгубився.
— Тобі не подобаються? — сльози бризнули Хропсі з очей.
— Не плач! — заспокоював малу Чарівник. — Твій братик може побажати, щоб ти знову стала такою, як перше.
— Але я хотів загадати собі щось зовсім інше! — запротестував Хропусь. — Не моя вина, що у моєї сестрички безглузді забаганки…
— А яким було твоє побажання? — поцікавився Чарівник.
— Я хотів одержати обчислювальну машинку! Машинку, яка б визначала, що справедливо — а що ні, що добре — а що погано.
9
Гемулі роблять реверанси, бо кланятися в сукні якось ніби недоречно (прим. авторки).