Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
— Аж ніяк, сер, вони не з тієї породи! От сер Ланселот, той не відступився б. Він нападав би на драконів знову, знову і знову, аж поки не перебив би геть усіх. І так само бився б сер Пеллінор, і сер Агловаль, і сер Карадос, і, може, ще двоє-троє, але більше ніхто б не поліз, бо решта вміють тільки язиком ляпати, а не битися. Та ви подивіться на цих нікчем. Вони ж ледве живі з переляку, невже ви гадаєте, що їм цього мало?
— Чого ж тоді вони чекають? Чому не їдуть собі геть? їх. ніхто не затримує. Нехай їдуть собі з богом, я проти них нічого не маю.
— Нехай їдуть, кажете? На це і не сподівайтеся! Вони про таке і мріяти не можуть! Вони хочуть вам здатися.
— Правда? Забожися! Чого ж вони не здаються?
— Вони б залюбки. Та хіба ви не знаєте, як у нас шанують драконів? Вони бояться наблизитися до вас!
— Ну, тоді я сам до них наближусь і…
— І знаєте, що з ними буде? Вони з переляку віддадуть богові душу! Ні, краще я сама до них піду.
І пішла. У військових справах вона була мастак. Я б сам тричі подумав, перше ніж зголосився на таке діло. Незабаром я побачив, що лицарі подалися геть, а Сенді повертається. Я з полегкістю зітхнув. Я вирішив, що Сенді, видно, все ж таки зазнала невдачі — інакше переговори не були б такими короткими. Та виявилося, що вона блискуче впоралась із своїм завданням. Як тільки Сенді сказала тим негідникам, що я Хазяїн, вони мало з коней не попадали, — «їх пойняв незборимий жах», як висловилася вона, і вони ладні були виконати все, що Сенді від них зажадає. Тоді вона змусила їх заприсягтися, що через два дні вони з’являться до двору короля Артура й здадуться в полон разом з кіньми та зброєю і надалі будуть моїми слухняними й покірливими слугами. Вона зробила все набагато краще, ніж зробив би я сам! Золото, а не дівчина!
Розділ XV
РОЗПОВІДЬ СЕНДІ
— Отже, я власник кількох лицарів, — сказав я, коли ми рушили далі. — Хто б міг подумати, що до мого майна колись додасться і таке добро. Не знаю тільки, що мені з ними робити. Хіба розіграти в лотерею? Скільки їх, Сенді?
— Семеро, як на те ваша ласка, сер, не рахуючи зброєносців.
— Що ж, непоганий вилов. Хто вони такі? Звідки вони звалилися на нас?
— Звідки вони звалилися?
— Еге ж, де вони живуть?
— Ах, я не зрозуміла вас. Зараз я розповім. — І вона промовила задумливо, повільно, мовби пробуючи слова на смак: — Звідки звалилися… звідки звалилися… Звідки вони звалилися? Справді, гарно звучить! Слова так і співають. Я повторюватиму їх подумки, аж поки завчу напам’ять, — якщо мені пощастить. Звідки вони звалилися? Так-так, уже! Уже виходить! І як легко ці слова злітають з язика, надто коли…
— Не забудь про ковбоїв, Сенді.
— Про ковбоїв?
— Атож. Про лицарів. Ти ж збиралася розповісти мені про них. Кілька хвилин тому, пам’ятаєш? Як то кажуть, не затримуй гру.
— Гру?..
— Так, гру! Попався м’яч — бий! Не тупцяй на місці! Ну, то що ж то за лицарі? Розповідай!
— Охоче й залюбки, сер. Я починаю. Отож вони вдвох вирушили в дорогу і в’їхали у густий ліс. І…
— А хай тобі чорт!
Я відразу збагнув свою помилку. Я сам, сам запустив двигун її красномовства! Я сам був винен! Тепер мине добрий місяць, перше ніж вона добереться до фактів. Вона завжди починала без передмови, з місця в кар’єр, а кінчала на півслові, так до суті й не дійшовши. Якщо ви її переб’єте, вона або зовсім знехтує вас, або кине у відповідь кілька слів, а тоді повернеться назад і повторить усю фразу спочатку. Тим-то, перепиняти її було собі дорожче, але я перепиняв, і то досить часто, задля порятунку свого життя, бо, слухаючи цілісінький день її нескінченні балачки, можна було вмерти з нудьги.
— А хай тобі чорт! — сказав я в розпачі.
Вона відразу ж повернулася назад і повторила:
— Отож вони вдвох вирушили в дорогу і в’їхали в густий ліс. І…
— Хто — вони?
— Сер Гавен і сер Увен. І доїхали до монастиря, і ченці гостинно привітали їх. Вранці вони помолилися в абатстві, поїхали далі й опинились у величезному лісі; і там у долинці коло вежі уздрів сер Гавен дванадцять прекрасних дів, а з ними двох лицарів у повнім спорядженні на величезних конях. Діви походжали під деревом, і сер Гавен побачив, що на тому дереві висить білий щит, а діви, проходячи повз той щит, щоразу плюють у нього й кидають багном.
— Знаєш, Сенді, якби я не бачив тут таких неподобств на власні очі, то нізащо б тобі не повірив. Але я надивився й не на таке, тому можу легко уявити собі, як ці діви кружляють навколо щита й плюють у нього. Тутешні жінки взагалі поводяться, як навіжені. Навіть найзнатніші з найвищого товариства! Та перша-ліпша телефоністочка із закутнього комутатора в чемності, лагідності, скромності, хороших манерах заткнула б за пояс і вашу герцогиню!