У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

Мені дуже кортіло з’ясувати, що саме зайшло між принцом і Сванном, і побачитися з цим останнім, якщо він ще затримався. «Признаюся вам, — озвалася дукиня, якій я звірився про це, — що бачити його я не прагну: коли я була у маркізи де Сент-Еверт, мені переказано, ніби він хоче, поки ще живий, щоб я познайомилася з його дружиною та донькою. Боже мій, я так уболіваю за нього, але, по-перше, я не вірю, що він хворий так небезпечно. А потім, зрештою, хвороба — це ще не підстава, бо тоді все було б надто просто. Безталанному письменникові досить було б лише сказати: «Голосуйте за мене в Академії, бо моя дружина при смерті і я хочу їй дати цю останню радість». Позакривалися б усі салони, якби довелося знайомитися з усіма вмирущими. Мій візничий міг би до мене присікатися: «Моя донька тяжко хвора, влаштуйте, щоб мене прийняла принцеса Пармська». .Я обожнюю Шарля, і мені було б прикро відмовити йому, тож я обходжу його десятою вулицею, щоб позбавити його змоги просити про це. Я всією душею надіюся, що він оклигає, хоча він каже, що вже не житець на цьому світі, але, далебі, якщо лиха таки не минути, зараз для мене не час знайомитися з двома жінками, які на п’ятнадцять років позбавили мене спілкування з найщирішим другом і яких він кинув би на мою шию саме тоді, коли я не могла б скористати з цього знайомства, щоб бачитися з Шарлем, скоро він уже б не жив!»

Тим часом граф де Бреоте й досі переживав образу, якої завдав йому полковник де Фробервіль, коли спростував його твердження.

— Любий друже, — озвався він, — я не сумніваюся, що ви точно переказали все, що почули, але мої дані з достотного джерела. Мені їх повідомив принц де ла Тур Овернський.