У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону

Усі вітражі були такі древні, що там і сям аж світились сріблистою ветхістю, яка яскріла віковою курявою й витріщалася блискучою та зношеною до нитки основою їхнього ніжного скляного візерунка. Один вітраж був поділений на сотню маленьких прямокутничків, переважно блаватних, наче колода карт. Цей химерний пасьянс мав розважати короля Карла VI, може, на ньому грав сонячний парус, а може, мій погляд, перескакуючи з шибки на шибку, то гасив, то знову розпалював пломінку, самоцвітну пожежу, але вже за мить він увесь пашів переливчастим блиском розпущеного павичевого хвоста, а потім трепетав, струмував і фантастичною вогняною зливою вергався з висоти похмурих кам'яних склепінь, стікав по вогких мурах.

А я простував слідком за батьками, які йшли з молитовниками в руках, ніби не в глибині бокового вівтаря, а в нетрях Гроту, оздобленого переливчастими веселковими сталактитами. Ще мить — і скляні ромбики набували глибокої прозірчастости, непохитної міцноти сапфірів, ніби насаджених на величезний наперсний хрест, а за ними ряхтіла ще любіша для ока, ніж усі ці скарби, перебіжна усмішка сонця. її було так само легко розрізнити в синястій м'якій хвилі, якою вона омивала ці самоцвіти, мов на вуличній бруківці, на соломі ринкового майдану. Навіть у перші дні нашого приїзду на великодні канікули, коли земля була ще гола й чорна, усмішка сонця втішала мене, розцвічуючи, як розцвічувала в стародавні весни за часів наступників Людовіка Святого, сліпучий золотавий килим церковних вікон скляними незабудками.

Два Гобелени вдавали коронацію Естер (за традицією, Артаксеркс мав риси відомого французького короля, а Естер — принцеси Ґермантської, в яку король був закоханий), оскільки ж барви розпливлися, постаті прибрали більшої виразносте, рельєфносте, ясноти: рожева фарба на губах Естер ледь-ледь виступала за їхній контур, жовту барву покладено на її шати так густо, так щедро, аж тканина здавалася цупкою й різко виділялася на потьмянілому тлі. А зелень дерев, залишившись іще яскравою в нижніх частинах витканого єдвабом і вовною панно, вгорі померхла, й ця її блідість відтінювала винесене над темними стовбурами верхнє пожовкле гілля, визолочене пекучим, хоч і навскісним промінням незримого сонця й дуже вицвіле.