Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону
У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону

Электронная книга - «У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону». Краткое содержание книги:

Роман «На Сваннову сторону» вперше був опублікований у 1913 році. Книжка засмутила навіть доброзичливо налаштованих читачів і критиків, бо на перший погляд це був невдалий автобіографічний роман, вельми заплутаний хронологічно, з подіями, що ніяк не складалися в загальну картину. І в той же час «На Сваннову сторону» — це перший крок у світ, де минуле і сучасне створюють складний візерунок, сліди якого після Пруста можна віднайти у багатьох, зовсім різних «архітекторів» світової літератури.
1 ... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 ... 196
Перейти на страницу:

Усі вітражі були такі древні, що там і сям аж світились сріблистою ветхістю, яка яскріла віковою курявою й витріщалася блискучою та зношеною до нитки основою їхнього ніжного скляного візерунка. Один вітраж був поділений на сотню маленьких прямокутничків, переважно блаватних, наче колода карт. Цей химерний пасьянс мав розважати короля Карла VI, може, на ньому грав сонячний парус, а може, мій погляд, перескакуючи з шибки на шибку, то гасив, то знову розпалював пломінку, самоцвітну пожежу, але вже за мить він увесь пашів переливчастим блиском розпущеного павичевого хвоста, а потім трепетав, струмував і фантастичною вогняною зливою вергався з висоти похмурих кам'яних склепінь, стікав по вогких мурах.

А я простував слідком за батьками, які йшли з молитовниками в руках, ніби не в глибині бокового вівтаря, а в нетрях Гроту, оздобленого переливчастими веселковими сталактитами. Ще мить — і скляні ромбики набували глибокої прозірчастости, непохитної міцноти сапфірів, ніби насаджених на величезний наперсний хрест, а за ними ряхтіла ще любіша для ока, ніж усі ці скарби, перебіжна усмішка сонця. її було так само легко розрізнити в синястій м'якій хвилі, якою вона омивала ці самоцвіти, мов на вуличній бруківці, на соломі ринкового майдану. Навіть у перші дні нашого приїзду на великодні канікули, коли земля була ще гола й чорна, усмішка сонця втішала мене, розцвічуючи, як розцвічувала в стародавні весни за часів наступників Людовіка Святого, сліпучий золотавий килим церковних вікон скляними незабудками.

Два Гобелени вдавали коронацію Естер (за традицією, Артаксеркс мав риси відомого французького короля, а Естер — принцеси Ґермантської, в яку король був закоханий), оскільки ж барви розпливлися, постаті прибрали більшої виразносте, рельєфносте, ясноти: рожева фарба на губах Естер ледь-ледь виступала за їхній контур, жовту барву покладено на її шати так густо, так щедро, аж тканина здавалася цупкою й різко виділялася на потьмянілому тлі. А зелень дерев, залишившись іще яскравою в нижніх частинах витканого єдвабом і вовною панно, вгорі померхла, й ця її блідість відтінювала винесене над темними стовбурами верхнє пожовкле гілля, визолочене пекучим, хоч і навскісним промінням незримого сонця й дуже вицвіле.

А коштовні речі, дар осіб, для мене сливе легендарних (золотий хрест роботи, як казали, святого Елігія, презентований Даґобертом, порфіровий, з фініфтяними прикрасами, саркофаг синів Людовіка Німецького), речі, через які, коли я вступав до церкви, виникало враження, наче йду долиною фей, де селянин з подивом помічає то на скелі, то на дереві, то на болоті справдешній слід їхнього надприродного перебування, — все це робило церкву чимось геть одмінним від решти міста. Мені вона здавалася будовою, яка розміщалась, так би мовити, в просторі чотирьох вимірів, — четвертим був Час — і рухала крізь століття свій корабель, який, шугаючи від прольоту до прольоту, від приділу до приділу, здавалося, перемагає й долає не просто стількись там метрів, а добу за добою. І щоразу виходив звитяжцем.

Ця будова ховала дикість брутального XI віку в товщі церковних мурів, з яких його важкі склепіння, скрізь закриті й замуровані брилами бутового каменю, виступали тільки в крутій спіралі сходів на дзвіницю. Але навіть і там сходи були замасковані Граційними Готичними аркадами, які кокетливо тислися перед ними, як старші сестри з привітними усмішками попереду молодшого брата, вайла, неотеси й голодранця, щоб затулити його від сторонніх поглядів. Церква була будівлею, яка здіймала просто в небо над майданом свою вежу, дивилася на Людовіка Святого і, здавалося, ще досі бачить його; будівлею, яка поринула вкупі зі своїм склепом у пітьму меровінзької ночі, де, помацки ведучи нас під похмурим ребристим склепінням, схожим на крила здоровезного кам'яного кажана, Теодор або його сестра освітлювали нам свічкою саркофаг онуки Зіґеберта. На вікові саркофага, мов слід викопного звіра, зяяла ямка, вибита, за переказом, «кришталевою лампою, яка в ніч убивства франкської принцеси зірвалася з золотих ретязів, — вона була підвішена в тому місці, де зараз апсида, і ввігналася в податливий камінь, причому ні кришталь не розбився, ні вогонь не погас».

1 ... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 ... 196
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)