Темрява на світанку

Потім вона дістала великий металевий термос.

– Це для тебе. Це надасть тобі здоров’я.

– Я маю немічний вигляд?

– Ні, звичайно. Але новоприбулі до Києва забувають, що від нас до Чорнобиля – сотня кілометрів. В області багато хвороб.

Тоді Марія насилу розсунула дверцята однієї з рожевих стінних шаф, дістала дві розпаровані чашки й налила в них з термоса темно-червоної рідини.

– Це шипшина. Дуже корисна.

– Підвищує продуктивність праці?

– Продуктивність? – насупивши брови, Марія докірливо глянула на нього.

– Тут багато вітамінів. Можна пити так, можна з цукром чи медом, якщо те чи те дістанеш. Я принесла тобі банку меду й сухої шипшини. Можеш увечері запарити. Поклади в термос шість столових ложок шипшини, залий окропом і залиш на ніч.

Він ковтнув рідини й вирішив, що віддасть перевагу каві.

– Друга сумка теж повна ліків?

Марія благально звела догори очі.

– Звичайно, ні.

Вона сягнула до другої сумки й дістала згорток у жиронепроникному папері.

– Для твоєї першої їжі на новому місці. Я ходила на Центральний ринок. Хотіла знайти молоду курочку, але молоді були надто маленькі, а тому... – Марія врочисто підняла велику кістляву тушу: – я купила ось цю! Заплатила дуже дорого... – Марія затулила собі рот рукою. – О, пробач, не слід було цього говорити. Ну, в усякому разі...

– В усякому разі – що?

Марія почервоніла.

– Не треба з мене сміятися.

Вона здавалась такою незахищеною, що йому хотілося стиснути її в обіймах.

– Я з тебе не сміюсь.

– Із курки?

– Й не з курки. Я просто... просто дуже тобі вдячний.

Вона знову почервоніла.

– Я зварю тобі її зараз і ти зможеш пізніше, коли піду, попоїсти.

– Чому?

– Бо хочу показати тобі, як працює плита.

– Ні, – засміявся він. – Я маю на увазі, чому, коли ти підеш? Невже лаштуєшся покинути мене самого їсти свою першу їжу в новій квартирі?

Марія зашарілася.

– Гадаю, все буде гаразд. Ну, в усякому разі...

– Чи це означає, що ти залишишся повечеряти?

– Добре. А зараз, Тарасе, зверни увагу. Соня тут підсунула сірник, щоб кнопка запалення була постійно відкрита, інакше плиту дуже важко запалити. Дверцята духовки не відчиняються. Треба взяти ось цей важіль, його зробив Іван, – Марія взяла довгу металеву кочергу, що висіла на цвяху над плитою, – і засунути його ось так, ось сюди, всередину духовки. Бачиш – дверцята відчинилися. Зараз ти її запалиш і я приготую курку.

Газ сичав, перш ніж спалахнути і обсмалити порість на тильному боці його руки. Степаняк відступив до одного з укритих пластиком чотирьох стільців кухонного вмеблювання.

– Тобі подобається готувати?

– Мені не дають можливосте. Протягом тижня куховарить мама, а у вихідні – тато. О, ти гадаєш, я зіпсую цю курку?.. І зіпсую, якщо так на мене дивитимешся. Пішов би розпакував речі.

Спочатку він завітав до кабінетика поряд з кухнею. Пластикове сидіння було не закріплене. Лише за десятим разом пощастило злити воду. Рулон поганого рудого туалетного паперу стояв у шафі над унітазом разом з банками консервованих овочів.