Мертва кров

— О, я там давно не був, Сергію Олексійовичу. Востаннє десь півроку тому. Їздив знайомитися з Венчеславом Боголюбським.

Орлов відразу пожвавішав:

— І яке він на вас справив враження?

— Це — унікальний чоловік! Набагато легше перерахувати все те, чого він не читав, не знав і не міг, аніж те, що він читав, знає і може.

— А який він як людина?

— Людина він, наскільки я зрозумів, складна. Відразу важко щось сказати. Високий, золотоволосий, голубоокий. Розмовляє спокійно, впевнено, з повагою до співрозмовника. Але живе якось дивно. Навіть у Європі так не живуть. Я маю на увазі його нічний спосіб життя. Уявіть собі, коли від одних господарів гості роз’їжджаються, то в цей час у нього вони з’являються. І взагалі, коли хтось хоче з Венчеславом поспілкуватися, то найкращий час для цього від сьомої вечора до шостої години ранку.

— А що він робить вдень?

— Вдень він відпочиває, пише, робить коректуру.

— Ви сказали, що він має дивний спосіб життя, але хіба не так живе і В’ячеслав Іванов?

— Мабуть, ви маєте рацію! А взагалі, ви знаєте, В’ячеслав Іванов терпіти не може Боголюбського. Тому, що частина людей, які збиралися у нього вдома, зараз збираються у замку Венчеслава. І якщо раніше В’ячеслав Іванов був один такий унікальний, то тепер з’явився Боголюбський і ефект унікальності Іванова зник, — в очах Кримського-Корсарова вже не було й крихти сонливості.

— А чогось дивного, несподіваного у поведінці Венчеслава ви не помічали?

— Ні, нічого. До речі, в його замку тижнями, місяцями, роками живе багато митців. В основному, письменники. Станіслав Кузьмич двокімнатні апартаменти ангажує. Ще там живе письменниця Кузьміна. Ви її повинні пам’ятати. Вона дитячі книжки пише. Ще якийсь дивний художник… Багато людей… Боюся, й сам Венчеслав Іванович точно не знає, скільки їх у нього в замку. До речі, він і грошей з них не бере. Я сам двічі ночував у цьому замку. Там затишно і приємно.

«Це стихійний дух, мабуть, наді мною так познущався під час спіритичного сеансу, — подумав Орлов. — Ох, люблять же вони викидати такі коники. Якби все було так, як казав дух моєї коханої, то Венчеслав жив би відлюдником десь у лісі, адже за такої кількості людей неможливо приховати, що ти опир».

І вже за інерцією Орлов запитав у Кримського-Корсарова:

— Ви вірите у духів?

— ?

— Ну, в духів померлих, які з’являються під час спіритичних сеансів?

— Я — віруючий, а Бог, як відомо, забороняє викликати духів померлих.

«Так, Бог мене покарає і жорстоко покарає за все це, — знову подумав Орлов. — Але це буде не єдине, за що він мене каратиме, так що одним гріхом більше, одним менше…»

Хід його думок знову перервав Кримський-Корсаров.

— До речі, моя валіза зникла. Мені розповіли про ваше захоплення спіритичними сеансами…

— Можу собі уявити, що вам наговорили!

— Ніхто мені нічого не казав, просто Бакулін написав, що коли я хочу зробити вам приємність, то маю привезти щось окультне. Я у Парижі, у спеціальному магазині для спіритистів накупляв для вас всілякої всячини, але…