Саботаж кохання

Щодо мене, то коли я воювала, я зустріла свою Єлену Прекрасну, я закохалася в неї, і тому мала власне бачення «Іліади».

Адже я бачила, якою була Єлена Прекрасна, як вона реагувала. І від цього схиляюся до думки, що її далека тезка-прародичка була такою самою як вона.

Тому, гадаю, Єлена Прекрасна була такою байдужою до Троянської війни, що годі й уявити. Не думаю, що її пиха є породженням війни — надто багато честі для людських армій.

Гадаю, вона лишалася дуже високо над всією цією історією і розглядала себе у люстерка.

Гадаю, вона потребувала, щоб на неї дивилися — і не мало значення, були то погляди вояків чи погляди миротворців. Погляди… вона чекала, щоб чужі погляди розказували їй про неї саму, і лише про неї, а не про тих, хто на неї дивився.

Гадаю, вона потребувала, щоб її кохали. Любити — ні. Це не та парафія. Кожен спеціалізується на своєму.

Любити Паріса? Це дуже здивувало б мене. А от подобатися Парісу і не мати діла до того, чим він іще може займатися, — це саме для неї.

То що ж таке Троянська війна? Огидне, криваве, безчесне й несправедливе дикунство, організоване задля красуні, якій це було цілком байдуже.

І всі війни — це Троянська війна. А всі справедливі діла в ім'я прекрасних очей тих, задля яких вони чиняться, — це сон рябої кобили.

Тому, що єдина правда війни полягає у тому, про що не говорять: воюють — тому, що люблять цю справу, і тому, що це гарна розвага. А для прекрасних очей завжди знайдеться справедливе діло.

Ось чому Єлена Прекрасна мала рацію лишатися байдужою і розглядати себе у люстерках.

І вона мені дуже до вподоби, та Єлена, яку я покохала у Пекіні 1974 року.

Скільки люду прагне війни, але насправді мріє про дуель. «Іліада» теж часом вводить в оману плетивом різного роду елітних суперництв. Кожен герой у таборі суперника знаходить свого визначеного долею міфічного ворога, який переслідуватиме його, аж доки герой його не знищить. Інколи навпаки. Але то — не війна. То кохання з певною мірою притаманними йому погордою й індивідуалізмом. Хто не мріє про бійку з довічним ворогом, з ворогом, який перетворився б на друга? І чого тільки не зробиш, щоб мати справу з гідним тебе суперником?

Так ось, з-поміж усіх битв у Сань Лі Тхунь, у яких я брала участь, битвою, що найкраще підготувала мене до читання «Іліади» було моє кохання до Елени. Тому що поміж стількох заплутаних штурмів і сутичок то була моя єдина дивовижна битва, то був поєдинок, який, зрештою, відповів моїм найвищим прагненням.

То не була очікувана рукопашна. То було, так би мовити, «розум проти розуму» і ніяк не менше. Завдяки Елені, я мала її, - свою дуель.

І немає потреби уточнювати, що противник був на висоті.