Безсмертний полк. Священна війна Путіна
- Автор: Аккерман Галя
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга – Богдан
- ISBN: 978-966-10-6017-2
- Переводчик: Петр Всеволодович Таращук
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Безсмертний полк. Священна війна Путіна». Краткое содержание книги:
Ця книжка — могутня пересторога всьому людству і надто вже актуальна для нас, бо ми — перший об’єкт у розбудові «русского мира», яку російські агресори в українській шкурі приховують балачками про «мир».
Ми ще не підступали до одного з найважливіших аспектів путінської ідеології: переписування історії. Заявлена мета полягала в прагненні зробити російську і совєтську історію досить позитивною, щоб молоде покоління пишалося Батьківщиною і прагнуло захищати її. Якщо історики завжди мають — майже за рідкісними винятками — право вивчати байдуже яку епоху і публікувати результати своїх досліджень, держава підтримує тільки так званий позитивний підхід до національної історії. Скажімо, історик сталінських злочинів видасть, не без труднощів, свою книжку малим тиражем, натомість «позитивні» твори, написані з підтримкою Міністерства культури та інших російських організацій і фондів, публікують багатотисячними накладами, а то й тиражем у кількадесят тисяч примірників. Крім того, їх рекомендують для читання учням і студентам.
Такий характер дій став очевидним після публікації під керівництвом Олександра Філіппова двох підручників російської історії (2007-го і 2009 року). В першому йдеться про період 1900–1945 рр., у другому — 1946–2006 рр. Опубліковані в двох варіантах — одному для викладачів і другому для учнів та студентів, — ці підручники містять незліченне число «перлів», зокрема в розділах, присвячених сталінському періодові (1924–1953 рр.). Зокрема там стверджено, що масові репресії і терор були раціональними методами і діями політичного керівництва (з метою забезпечити соціальну «стабільність») і керування економікою (з метою індустріалізувати і модернізувати країну). Відповідно до путінського духу автори подають нам «примирене» бачення національної історії, однаково характеризуючи протилежні сили, ба навіть катів і жертв: усі були росіянами, які діяли задля блага великої Росії, байдуже, чи йшлося про Денікіна, Сталіна або Тухачевського (маршала, розстріляного 1937 року з наказу Сталіна). Адже добро і зло — не абсолютні категорії: добро — це те, що служить великій російській державі, і то зі схвалення православної церкви, в дусі відомого німецького військового гасла: “Gott mit uns!” («З нами Бог!»).
2013 року президент Путін доручив Міністерству освіти створити серію підручників, які охоплять тисячолітню історію Росії. Ідея була проста: замінити десятки підручників, чимало яких мали фінансову підтримку «з-за кордону» (наприклад фонду Сороса) і які «перекручували» вирішальні події російської і совєтської історії, підточуючи національні почуття молоді, та створити для кожного історичного періоду єдині авторитетні підручники патріотичної орієнтації.
Обов’язок наглядати за цим завданням дістався міністрові культури Володимиру Мединському, що став популярним у Росії завдяки своїм багатотиражним дешевим книжкам, присвяченим історичним темам: власне, історичній міфології, в якій російську історію виставлено на сцену залежно лише від інтересів держави і яку можна охарактеризувати стереотипним протиставленням захисників і ворогів Батьківщини. 2015 року, під час однієї конференції в Московському інституті міжнародних відносин, alma mater Мединського, він у своєму виступі увиразнив власний підхід до совєтської історії, вписаної, на його думку, в пряму лінію російської історії:
«Більшовики від самої миті свого приходу до влади бралися до державного будівництва, вважаючи історичну Росію за неподільне утворення. Вимушено — зокрема й усупереч багатьом своїм теоріям, які заперечували державу в принципі... У підсумку: з громадянської війни, що почалася в роздрібненій країні зі зруйнованими інститутами державної влади, вийшла зрештою та сама єдина Російська держава, яку стали називали СССР[54]. Ми знову-таки лишаємо за дужками питання поточної мотивації та ідеології. Менше ніж через тридцять років після немов загибелі Російської держави вона сягнула вершини свого тріумфу та могутності: я маю на увазі Перемогу 1945 року та інші видатні досягнення совєтської доби. Тож хто переміг у громадянській війні? Я скажу вам парадоксальну річ: перемогла третя сила — історична Росія. Та сама Росія, яка існувала тисячу років до революції й існуватиме завжди»[55].
Читаючи праці й полемічні статті деяких «істориків», як-от Мединського, можна легко добачити параметри цього підходу. За позитивні вважають усі фактори та всі історичні постаті, які посприяли територіальному розширенню Росії, захисту православних народів і перемозі над ворогами Росії, надто західними і католицькими (чи то тевтонськими лицарями, чи то підступними поляками). Саме отак сприяють реабілітації постаті Івана Грозного (до чого вже брався Сталін), незважаючи на спротив багатьох істориків і частини громадської думки, ще не цілком поневоленої новим історичним методом.
54
Курсив мій. — Г. А.
55
О мифах русской революции и примирении красных и белых с исторической Россией. — Однако.