Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Цього дня Сюе Пань не з’явився на ранкову перекличку в школі. Скориставшись із нагоди, Цінь Чжун перемигнувся з Сянлянем, і вони, нібито за малою потребою, вийшли у внутрішній дворик. Першим заговорив Цінь Чжун:

— Тебе вдома запитували, з ким ти дружиш?

Не встиг він запитати, як за його спиною хтось нарочито голосно кашлянув. Хлопчики злякано обернулися й побачили Цзінь Жуна, однокласника.

Сянлянь, запальний за характером, раптом зніяковів і з досадою мовив:

— Чого кашляєш? Поговорити не можна?

— Якщо вам можна говорити, чому мені не можна кашляти? — зухвало відповів Цзінь Жун. — Мені просто цікаво, чим це ви тут займаєтесь? Адже я вас піймав на місці злочину! Спробуйте заперечувати! Не приймете в компанію, усім розповім!

— А що ми такого зробили? — почервонівши від хвилювання, в один голос запитали Цінь Чжун і Сянлянь.

— Я бачив, що ви робили! — розсміявся Цзінь Жун, заплескав у долоні й крикнув: — Давайте викуп!

Обурені Сянлянь і Цінь Чжун побігли скаржитися Цзя Жую, що їх без усякої причини кривдять.

Але Цзя Жуй, людина безсовісна, дбав лише про власну вигоду. Він завжди вимагав, щоб учні його пригощали, і у всьому потурав Сюе Паню в надії на подачки, намагався здобути його прихильність. Сюе Пань же відзначався надзвичайною мінливістю: сьогодні йому подобалось одне, завтра — інше, останнім часом у нього завелися нові друзі, і він втратив інтерес до Сянляня і Юйая, так само як у свій час до Цзінь Жуна. Цзя Жую це було однаково, але Сянляня і Юйая він зненавидів за те, що вони не допомогли йому завоювати прихильність Сюе Паня. Не лише Цзя Жуй їх ненавидів. Їх недолюблювали Цзінь Жун і ще деякі учні. Тому, коли хлопчики прийшли скаржитися на Цзінь Жуна, Цзя Жуй, не сміючи прикрикнути на Цінь Чжуна, відігрався на Сянляні, заявивши, що той завжди лізе не у свої справи, до того ж вилаяв його. Цінь Чжун був обурений. Так хлопчики ні з чим повернулися на свої місця. Цзінь Жун тріумфував, похитував головою, прицмокував язиком, верз усяку нісенітницю. Юйай, який сидів неподалік од нього, чув усе, що той говорив, і, не стерпівши, заходився його соромити.

— Я щойно на власні очі бачив, як вони цілувалися й гладили один одного по задньому місцю! — нахабно заявив Цзінь Жун. — Вони це вже давно задумали, а зараз домовлялися про подробиці.

Він так захопився, що почав говорити непристойності, ні на кого не звертаючи уваги. Отут один із учнів розсердився. І хто б ви думали? Цзя Цян!

Цзя Цян, шістнадцятирічний юнак, був правнуком Нінго-гуна по прямій лінії. Залишившись круглим сиротою, він із самого дитинства виховувався в будинку Цзя Чженя й відзначався манерами ще більш витонченими, ніж Цзя Жун, рідний син Цзя Чженя. Із Цзя Жуном його пов’язувала тісна дружба.

У палаці Нінго жили найрізноманітніші за характером і схильностями люди, і скривджені служники та служниці не пропускали нагоди про них полихословити, не соромлячись у висловах. Побоюючись, як би й про Цзя Цяня не пішла погана слава, Цзя Чжень оселив його в окремому будинку й наказав завести родину.

Цзя Цян був розумний, тямущий юнак приємної зовнішності. Школу він відвідував лише про людське око, насправді ж захоплювався півнячими боями та собачими перегонами, милувався квітами та плакучими вербами. Ніхто не смів йому суперечити, адже він користувався прихильністю Цзя Чженя й був другом Цзя Жуна! Бачачи несправедливість, Цзя Цян хотів було втрутитися, але потім передумав:

«Цзінь Жун і Цзя Жуй — друзі мого дядька Сюе Паня, та і я з ним у добрих відносинах. Втручуся — вони поскаржаться Сюе Паню, і це може зашкодити нашій дружбі! Промовчу — підуть плітки. Треба якось схитрувати!»

Він зробив вигляд, що йде у двір за малою потребою, а сам непомітно підкликав Мін Яня, слугу Баоюя, і сказав йому кілька слів.

Мін Янь, улюбленець Баоюя, молодий і недосвідчений у життєвих справах, почувши, що Цзінь Жун скривдив Цінь Чжуна й що в цю справу замішаний і його пан, вирішив провчити кривдника. Тим більше що одержав підтримку Цзя Цяня.

Мін Янь узагалі ніколи нікому не давав спуску. Він знайшов Цзінь Жуна й, забувши, що сам він служник, а той пан, накинувся на нього:

— Агов, Цзінь Жуне! Ну й сволота ж ти!

Почувши це, Цзя Цян тупнув ногою, осмикнув одяг і мовив:

— Мені пора!

Цзя Жую він сказав, що мусить відлучитись у справах, і той не посмів його затримувати.

Мін Янь тим часом схопив Цзінь Жуна за руку й загрозливо запитав:

— Що тобі за справа до наших сідниць? Адже ми твого татуся не чіпаємо, от і мовчи! А то виходь, якщо ти такий хоробрий, поміряємося силами!

Учні оторопіли і злякано витріщали очі.

— Мін Яню! — закричав Цзя Жуй. — Припини неподобство!

— Ах, так, ти бунтувати! — позеленівши від злості, закричав Цзінь Жун. — Усі раби — негідники! Ось постривай, зараз я поговорю з твоїм хазяїном!

Він вирвався від Мін Яня й метнувся до Баоюя. У цей момент щось вітром просвистіло біля самісінького вуха Цінь Чжуна — це пролетіла невідомо ким кинута тушниця — вона впала на стіл, за яким сиділи Цзя Лань і Цзя Цзюнь, нерозлучні друзі.

Цзя Цзюнь, зовсім іще маля, відзначався сміливістю й до того ж був такий розбещений, що нікого не боявся. Отож, він випадково помітив, що тушницю кинув друг Цзінь Жуна. Він цілився в Мін Яня, але промахнувся, тушниця, пролетівши мимо, впала на стіл Цзя Цзюня, розбила на друзки його порцелянову тушницю, а книгу забризкала тушшю. Хіба міг Цзя Цзюнь таке стерпіти?