Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

У виданні 1937 р. після слів: «… всі тнсли йому руки і вихваляли» (с. 55) було надруковано: «Куховаренко вийшов у двір і, повернувшися, сповістив, що чорна сотня обминула всі інші будинки в гімназичному дворі і рушила знову до міста. Всі заспокоєно розповзлись по кімнатах. В кухні знову почали купати немовлят і прати пелюшки. Куховаренко, Роза Камінер, Воздвиженський, Пашка-юроднвий і Льоня Ліберман попросили залишити їх самих, бо вони мають конфіденціально порадитися, як їм бути і що їм робити далі.

Але довго радитися їм не прийшлося».

У першодруку після слів: «Ніякого війська ніколи в цьому глухому поліському містечку не стояло» (с. 55) було: «Тим паче не було ніколи полкового військового оркестру. В соборний храмовий празник місцевий ісправник виписував для урочистості чотирьох горністів з Брянського гарнізону. Військовий оркестр на вулиці! Більшість людей, що знаходилися зараз у цьому домі, військовий оркестр чули взагалі вперше в житті».

У виданні 1937 р. після слів: «присланий з Чернігова у Стародуб на втихомирення» (с. 55) було: «Хвилювання знову охопило нашу квартиру. Мати Рози Камінер заплакала вголос і запричитала. Роза, Куховаренко, Воздвиженський, Льоня і Пашка-юродивий кинулися до передпокою. Вони хапали свої плащі і шляпи. Тепер вже було ясно — тікати треба було негайно. Драгуни зараз робитимуть облаву, підуть по мосту з трусом і в першу чергу шукатимуть, звичайно, революціонерів і забастовщиків. Ще вдосвіта треба було вийти за межі міста і приміських селищ. Ще вдосвіта треба було добігти до пущі. А вже від Почепа їм вкажуть дорогу й до Соловйова. Вони тисли руки, вони дякували за все, вони заявляли, що йдуть боротися, вони говорили, що вся Росія не сьогодні, так завтра підніметься і повстане, вони згадували щось про сокиру, яку неодмінно треба гострити і яку гострить руський мужик. Куховаренко трусив руку батькові, закохано дивився йому в очі і все бідкався, що не міг принести скрипку на перехованця, і тепер вона пропаде, бо завтра його кімната буде зруйнована і розграбована поліцією або чорною сотнею. Льоня Ліберман стояв поруч і все чекав, коли Куховаренко дасть і йому потиснути батькову руку. Роза Камінер голубила стару матір, вона гладила їй волосся, цілувала в чоло і говорила, що все це її обов'язок, що кожна чесна людина, вся молодь, а єврейська, може, насамперед, повинна зробити це. Воздвиженський стояв осторонь, зневажливий, сумний і самітний. Пашка-юродивий був уже на порозі і, сердито скривившись, гукав до всіх, що треба швидше, і досить вже ніжностей!..