Конституція України. Науково-практичний коментар

Президент України обирається на п’ятирічний строк, відлік якого розпочинається з моменту вступу на пост (тобто з моменту складення присяги) новообраного глави держави. Такий термін повноважень є найбільш поширеним серед зарубіжних країн. Саме на такий строк обираються президенти в більш як тридцяти країнах світу, зокрема в Азербайджані, Болгарії, Бразилії, Венесуелі, Греції, Ізраїлі, Індії, Казахстані, Німеччині, Пакистані, Польщі, Португалії, Республіці Корея, Сальвадорі, Сенегалі, Чехії, Уругваї.

Частина 2 коментованої статті закріплює юридичні вимоги (виборчі цензи) до кандидатів у Президенти України. Так, пасивне виборче право по виборах Президента України надається виключно громадянам України, тобто встановлюється ценз громадянства. При цьому підстава набуття громадянства та строк перебування у громадянстві України для висунення кандидатом на посаду глави держави значення не мають.

Закріплення мінімального вікового цензу в тридцять п’ять років є досить помірним порівняно з іншими країнами. При цьому максимально допустимий вік для кандидатів у Президенти Конституція не встановлює. Зміст мінімального вікового цензу полягає в тому, щоб можливість керувати країною була надана громадянинові, який має життєві навички і достатні знання про навколишню дійсність, здатному на основі свого досвіду приймати відповідальні та адекватні рішення.

Конституційно закріпленим є і так званий ценз осідлості, тобто вимога проживання в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років. При цьому необхідно, щоб, по-перше, кандидат безперервно проживав в Україні протягом установленого строку, по-друге, на день виборів постійно проживав на території України. Ні Конституція, ні Закон «Про вибори Президента України» не містять легального тлумачення терміна «безперервне проживання». Однак згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадянство України» безперервним проживанням на території України визнається проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував дев’яноста днів, а в сумі за рік — ста вісімдесяти днів. При цьому не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.