Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Вже в мурованій церкві в Сорочинцях, фундованій передостаннім гетьманом України Данилом Апостолом (1727- 1734), помітний вплив рококового стилю в нестримному леті її пяти зрубів у гору, що особливо позначився в дзвіниці київської Софії, закінчений у 1748 р. за митрополита Р. Заборовського. Виведена в три поверхи, облегчені віконними прорізами й декоровані кольонами й штукатурою; легка при своїй масивности, послужила софійська дзвіниця зразком для пізніших будівель того типу, м. і. для дзвіниці Михайлівського манастиря в Києві. Дехто з дослідників думає, що в будові софійської дзвіниці приймав участь Йоган Готфрід Шедель, (1680-1752) що якраз тоді переїхав на Україну. Шедель був покликаний ще в 1713 р. до Петербурга, разом з своїм геніяльним земляком і вчителем Андреєм Шлітером. Тут він, будучи на услугах Мєньшікова, збудував для нього палату на Василівському острові й дві віллі в Кронштаті й Оранієнбавмі. З Петербурга переїхав Шедель у Москву, де почав будову дзвіниці над брамою Донського манастиря, а відтіля вже переселився на Україну, де він «так перейнявся характером української творчости, так з нею зріднився, так удосконалив нею свій великий талант, що йому, по справедливости, належиться перше місце серед українських архітектів XVIII ст.» (Д. Антонович)
Про перебудову мазепинського корпусу Могилянської Академії, що була першою роботою Шеделя в Києві, ми вже говорили. З черги приступив він до свого найбільшого замовлення й найвисшого творчого досягнення, яким була дзвіниця Печерської Лаври (1736-1745). «Горда, пишна, величава Лаврська дзвіниця красується на київських горах, природно увінчуючи мальовничу панораму Києва; вона так зжилася з київським краєвидом, що хто раз побував у Києві, той уже не зможе уявити собі Києва без Лаврської дзвіниці, що її золота маківка є найвищою точкою Києва, з якогоб боку до нього не підходити». (Д. Антонович).
Вона найвища з усіх дзвіниць України - 7 метрів вища від вежі собору Стефана у Відні. Заложена на осьмигранному пляні, знімається в гору трьома дуже високими, постепенно повужуючимйся кондигнаціями, розділеними поміж собою сильно підкресленими скапами. Кожний поверх украшений вязанками струнких кольон, при чому вражіння легкости й нестримного лету в гору степенується випробуваним чергуванням клясичних стилів, від дорійського, через йонський до коринтійського. Просторі вікна, що в верхньому поверсі роблять дзвіницю прозорою, облегчують її велетенський корпус, завершений стрункою ліхтарною з незвичайно чарівним шеломом і маківкою.
Оскільки перебудова академічного будинку та Лаврська дзвіниця, хоч і виконані чужинцями, задержали в собі багато з признак місцевої образотворчости, й стоять на межі поміж українським бароком і рококо, як стилем царських поплечників і фаворитів на Україні, остільки несподіванкою на українському грунті зявилася церква св. Андрія в Києві. Збудована з нагоди гостини цариці Єлисавети на Україні (1744), на основі проєктів надворного архітекта Бартольомеа Растреллі молодшого, вона віддає в своїй архітектоніці й декорації весь чар і легкість пануючого тоді стилю. Здіймаючись на високій горі над Дніпром, вона, хоч і зівсім поважна розмірами, викликає вражіння не церкви, а якогось паркового павільону. Вона - пятибанна, але з пятизрубним заложенням, з банями навхрест, типовим для українського барока, вона не має нічого спільного. Чотири бані, розміщені довкола головної, на гранях церковного корпусу, мають, всупереч конструктивним ідеям українського будівництва, тільки декоративний характер.
Щасливішою розвязкою створення церкви пятизрубного й пятибанного типу, в конструктивному розумінню, є фундований гетьманом Розумовським собор у Козельці на Чернигівщині (1748).
Д. Антонович визнає цей памятник «останнім словом синтези, поєднання у викінченні конструкції типів деревляної й мурованої церкви й останнім досягненням українського мурованого, церковного будівництва».
Загально приписують авторство козелецького собору петербурському архітектові Андрієві Квасову, але український характер памятника промовляє радше за авторством українського архітекта Івана Григоровича Барського (1713-1785), що був творцем козелецької дзвіниці. Барський був одним з найталантливіших переємників Шеделя і в його творчости відживає український барок, але вже пронизаний впливами двірського рококо й надвигаючого йому на зміну, клясицизму. На жаль більшість його творів або знищена зівсім, або дійшла до нас у зміненому вигляді.