Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— Спочатку інспекцію.
— Щоб накритися під час бомбувань?
— Це виключено: пункти, де містяться школи, перебувають поза полем зору бомбардувальної авіації.
— Доведіть!
— Як?
— Давайте карту.
— Але вона абсолютно секретна.
— Чорт з нею. Тоді — список. Я знаю Німеччину, зрозумію і без карти.
— Але це неможливо з тих самих причин.
— Ну, — Вайс підвівся. — Тоді бажаю вам успіхів у вашому подвигу.
— Стривайте, стривайте, — вже здаючись, зупинив його Дітріх. — Добре, я ознайомлю вас із списком шкіл. — Відкрив вогнетривку шафу, вийняв кілька липнучих до пальців аркушів цигаркового паперу.
Вайс прочитав:
«1) Орденський замок Орденсбург.
2) Орденський замок Зонтлофей (Баварія).
3) Орденський замок Бюлов (Померанія).
4) Орденський замок Фогельзанг близько Гемюнд (Ейфель).
5) Замок Поттербрут близько Санкт-Пельтен (Австрія).
6) Академія керівників молоді в Брауншвейгу.
7) Школа партійних керівників у Зальцбурзі.
8) Орденський замок Крессінзее близько Фалькенбурга (Східна Пруссія)».
Вайс повільно закурив, глибоко затягнувся і, наче тішачись сигаретою, відкинувся на спинку дивана. Зараз він напружено працював: зосереджено запам'ятовував назви шкіл. І недбало повернув список, коли переконався, що вони міцно закріплені н пам'яті.
— Власне, — сказав Вайс, — на Бісмаркштрасе у нас докладніші відомості про нашу дислокацію. Я дуже шкодую, Дітріх, але, видно, ви вважаєте мене за офіцера вермахту. Невже ви не розумієте, що ми, співробітники шостого відділу СД, маємо незрівнянно серйозніші відомості про цілі та зусилля фюрера, ніж ви? — Заявив твердо: — Я повинен мати міцні гарантії, повинен бути впевнений, що ви не кинулись в авантюру розпачу, а робите справді добре обмірковане і надійно забезпечене діло, від якого може залежати майбутнє нової великої Німеччини. — Додав лагідніше: — Ви маєте переконати мене в цьому, хоча щоб вам було ясно: я не відчуваю ніяких сумнівів у безсмерті тисячолітнього рейху.
— Вайсе, — покірно сказав Дітріх, — але, будь ласка, не сьогодні.
— Але чому? Ви повинні зрозуміти мою наполегливість. Тепер, у ті дні, коли вирішується доля Німеччини, кожен з нас вирішує і свою власну долю. Можливо, повернувшись на Бісмаркштрасе, я одержу завдання і, як це бувало не раз, вже післязавтра буду в найнесподіванішій для себе країні. І залишусь там надовго. Тому, перш ніж вийти звідси, я попрощаюсь з вами, може, назавжди.
— Добре, Йоганне, — сказав Дітріх. — Ми поговоримо, але зараз я повинен перекласти деякі папери із свого сейфа в особистий сейф Лансдорфа. Ви не заперечуєте, якщо вам доведеться зачекати?
— До ваших послуг, — відповів Вайс.
Відчинивши дверцята сейфів, Дітріх почав неквапливо перекладати теки. Часом розв'язував яку-небудь з них і перечитував папери, що містилися в ній.
Вайс підійшов до нього, став поряд. Дітріх, немов не помітив, неквапливо вів далі свою роботу. Тривало це не дуже довго. Зачинивши дверцята сейфів, Дітріх обернувся до Вайса:
— То ви все ще чекаєте? Хочете, щоб я вам що-небудь ще запропонував?
Вайс простягнув йому руку.
— Дякую, Дітріх. Ви, очевидно, маєте рацію: те, що ви робите, дуже перспективне. Я подзвоню вам завтра. — І спішно покинув кімнату.
Йоганн ішов вулицею і не бачив нічого, не відчував себе. Він був весь судорожно, нестямно напружений. То була нелюдська робота, справжнісіньке катування мозку. Треба було відновити в пам'яті зміст паперів, які гортав Дітріх.
Йоганн увійшов у кафе, сів за столик у кутку, вийняв з кишені газету і, дивлячись хмільними очима на кельнера, кинув:
— Добре! — Потім, наче прокинувся, додав мляво: — Мінеральної води!
І коли кельнер приніс замовлене, Йоганн тільки махнув рукою, не перестаючи робити якісь помітки на сторінках «Фелькішер беобахтер», яку він, здавалося, читав з жадібним інтересом. Потім, випивши воду, залишив щедро «на чай» і вийшов, забравши з собою газету.
Він уперше з'явився в салон масажу неумовленого часу. Наказав викликати професора Штутгофа і, коли той прийшов, почав обурено скаржитися на невправність масажиста. Професор попросив його заспокоїтись і запросив до свого кабінету. Вайс, загорнувшись у простирадло, тримаючи в руці ту саму газету, пішов за професором. І, не давши йому висловити обурення таким неприпустимим порушенням правил конспірації, наказав — так, саме наказав — узяти папір і записувати те, що він сповістить.
Загорнутий у простирадло, він сидів з заплющеними очима похитуючись, ніби маніяк, диктував і диктував професорові, тільки зрідка поглядаючи на позначки, зроблені в газеті.