В.І.Н. (Вибору іншого немає)
- Автор: Терлецький Валентин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-371-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «В.І.Н. (Вибору іншого немає)». Краткое содержание книги:
На вас чекає незвичайна історія, яку самі її герої називають «грою у самого себе».
«Так а що у тебе зараз із цією твоєю... Христиною?»
«Це вже нетактовно, Галю. Вибач, але на цьому мої одкровення завершені», — Шульц піднявся зі стільця, і потягнувся за своєю курткою.
«Вона кинула тебе?», — тихо спитала Галя, коли він вже стояв у дверях.
Шульц якось зажурено подивився на колегу, на хвилинку зам’явся, але так нічого й не відповів. Він вийшов під перший сніг і глянув у важке сіре небо, що вже готувалося пірнути у похмурий листопадовий вечір. Примружившись від обережних сніжинок, що потрапили йому в очі, Шульц гірко посміхнувся сам до себе, і повільно рушив до зупинки, з насолодою залишаючи сліди у ще тонкому, ніжному сніговому покрові...
Прокинувшись, Шульц одразу згадав, що сьогодні п’ятниця, і ввечері на нього чекатиме Христина. Він пошкандибав (сильно боліла права нога) до ванної, аби поголитися, і, подивившись у дзеркало, розчаровано скривився — за ніч розбита губа напухла і посиніла, а гематома на вилиці дісталася ока. Шульц був схожий на боксера, якого саме вчора відправили на пенсію, причому — нокаутом.
З’явившись у Медіа-центрі і побачивши, як робітники ставлять нові скляні двері на вході, Шульц тишком-нишком пробрався до редакції, намагаючись уникати будь-яких контактів з колегами. Галі в кабінеті не було, більше ніхто його не турбував, і Шульц цілий день провів за комп’ютером, розшифровуючи залишки різних інтерв’ю та шукаючи в Інтернеті додаткову інформацію про Нього для своїх наступних статей. Шульц і не помітив, як сплив робочий день, і настав вечір. Вийшовши з Медіа-центру через чорний вхід, він поїхав до кафе «Шантан», де за годину на нього мала чекати Христина.
Вона призначила зустріч в одному з найдорожчих і найбільш гламурних кафе міста. Зазвичай, подібні місця він обходив стороною, полюбляючи бувати в більш доступних і демократичних закладах. Раніше і сама Христина не любила дорогих ресторанів, розділяючи смаки свого коханого. Тому її вибір місця зустрічі неприємно здивував Шульца.
Він прийшов раніше призначеного часу, замовив собі великий чайник зеленого чаю і порцію коньяку, і присів за столик на двох біля вікна, споглядаючи за звичною п’ятничною метушнею на закутаних у загуслу синю темряву вулицях. Тьмяне світло жовтавих ліхтарів, змагаючись з відблисками яскраво освітлених вітрин на протилежному боці вулиці, розбризкувалося несміливими феєрверками у велетенських калюжах, що утворилися замість вчорашнього першого снігу. Усю цю різнобарвну какофонію світла раз-у-раз розпанахували потужні спалахи автомобільних фар, що нахабно нарізали синю вуличну темряву великими шматками, а потім знову щезали у темній невідомості численних поворотів і перехресть.
Несподіваний доторк чиєїсь руки вивів Шульца із напівзабуття. Христина стояла біля нього, знімаючи з рук лискучі шкіряні пальчатки. Спершу він і не впізнав її — настільки змінилася ця жінка відтоді, як вони попрощалися. Йому навіть здалося, що вона стала набагато вищою — але цей ефект спричинили високі підбори її чобіток, яких, до речі, вона раніше терпіти не могла. Змінилося в ній усе — зачіска, стиль, одяг, навіть погляд замість ніжного й млосного став якимось гострим і рішучим.
Вона присіла на стілець навпроти, поклала пальчатки на стильну дамську сумочку, і запитально подивилася на Шульца.
«Ну? Навіщо ти мене викликав?», — різко спитала вона — так, нібито розмовляла з незнайомим чоловіком, котрий відволікає її від важливих справ, — «Боже, що це з твоїм обличчям? Ти що, зовсім опустився, Шульце? Ти п’єш?», — вона з виразним презирством подивилася на бокал з коньяком, який Шульц міцно стискав у руці.
«Я хотів поговорити з тобою, поспілкуватися… Христино, адже ми не бачилися цілих п’ять місяців!»
«І що? Про що саме ти хотів поговорити? Кажи, я слухаю».
«А хіба нам нема про що поговорити? Ну, хоча б розкажи про себе — де ти зараз, чим займаєшся, чим живеш? Я насправді дуже радий тебе бачити», — Шульц поклав свою долоню на її руку, але Христина обережно прибрала її.
«Шульце, у мене зараз зовсім інше життя. І, чесно кажучи, немає часу довго сидіти з тобою. Здається, ми вже все вирішили, тож навіщо знову підіймати цю тему? Ти щось хотів конкретне, чи просто так?»
«Христино, я просто хотів тебе побачити, бо… скучив за тобою. Мені тебе дуже не вистачає. Я щодня бачу тебе у снах, я сумую за тими часами, коли…»
«Припини. Це все — голі слова. Мені здалося по телефону, що ти хотів поговорити про щось конкретне. Якщо так — тоді говори».
«Та, власне, я й кажу — я скучив за тобою! Повертайся до мене».
«Так, мені все зрозуміло. Ти знову за своє. Шульце, я тобі все давно сказала — я не повернуся до тебе! Мені цього не треба. Розумієш? Не треба! Я тобі сто разів говорила — так буде краще для нас обох. У мене зараз нове життя, нова робота, нові цілі, нові обрії. Я зустріла чоловіка, котрого покохала. Чуєш мене? Я кохаю іншого, і вже давно! Я не повернуся до тебе ніколи, зрозумій це. І на цьому пропоную припинити балачки».