Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Ерагон усівся поруч із м'ясником і схрестив на колінах руки.
— Не можна його відпускати, — буркнув юнак собі під носа.
Адже Слоун вистежить Рорана й Катріну, а це зовсім ні до чого. Окрім того, хоч Ерагон і не збирався вбивати Слоуна, він був свято переконаний у тому, що м'ясник має бути покараний за свої злочини.
Розмірковуючи про це, юнак згадав Бірда. Вони не були добрими друзями, проте Ерагон знав, що той був хорошою, чесною й надійною людиною. Він також добре пам'ятав дружину Бірда — Фельду та їхніх діточок. Ця порядна карвахольська сім'я кілька разів давала притулок Герроу, Роранові й Ерагону на ніч. Смерть Бірда стала для Ерагона справжнім потрясінням, і він гадав, що родина охоронника заслуговує на справедливість навіть у тому разі, якщо вона ніколи про неї не дізнається.
Але як можна було покарати Слоуна? «Я відмовився бути катом лиш для того, щоб стати суддею, — міркував Ерагон. — Але що я знаю про закон?»
Звівшись на ноги, він підійшов до Слоуна й нахилився до його вуха. «Вакна», — мовив він. Слоун здригнувся й заборсався на землі. Його повіки затремтіли, й здавалося, що він намагається розплющити очі. Та попри всі зусилля, м'ясник був приречений провести решту свого життя в темряві.
— На, з'їж ось це, — сказав Ерагон і простягнув Слоунові смажену ящірку. Той нічого не міг бачити, проте напевно відчув її запах.
— Де я? — поцікавився Слоун і тремтячими руками заходився обмацувати каміння й рослини довкола себе. Потому він торкнувся своїх скалічених зап'ястків та гомілок і, схоже, був украй збентежений тим, що на ньому більше немає кайданів.
— Колись давно ельфи й Вершники нарекли це місце Мірна тор. Гноми називають його Вергадн, а люди — Сіра Пустка. Але якщо це нічого тобі не говорить, скажу простіше: зараз ми за кілька ліг на південний схід від Хелгрінда, де тебе було ув'язнено.
Слоун здригнувся й прошепотів: «Хелгрінд».
— То ти врятував мене?
— Урятував.
— А як же…
— Залиш свої питання на потім. Спочатку з'їж м'ясо.
Суворий тон Ерагона подіяв на м'ясника, ніби удар нагайкою. Слоун зіщулився й простягнув свої закам'янілі пальці до ящірки. Віддавши її, Ерагон повернувся до вогнища й засипав його землею, щоб їх не змогло помітити жодне вороже око.
Спочатку Слоун обережно помацав ящірку, аби зрозуміти, що саме дав йому Ерагон, а потім жадібно вп'явся в неї зубами й відкусив чималий шмат. Він пхав м'ясо до рота, скільки міг, і ковтав його, майже не пережовуючи. Упоравшись, м'ясник обсмоктав кожну кісточку й склав їх акуратною купкою ліворуч від себе. Тоді Ерагон подав йому ще одну рептилію. Слоун пробелькотів слова вдячності й знову став запихатися м'ясом, час від часу намагаючись витерти жир на підборідді.
Друга ящірка виявилась для Слоуна надто великою, тож, не доївши її, він поклав рештки м'яса на купку кісточок, випрямився, витер губи рукою, а потім заправив своє довге волосся за вуха:
— Спасибі тобі, невідомий пане, — мовив він, — за твоє частування. Я так давно не їв гарного м'яса, що вдячний тобі за їжу анітрохи не менше, ніж за власну свободу… А тепер дозволь спитати, чи не знаєш ти, бува, бодай щось про мою доньку Катріну? Її кинули до Хелгрінда разом зі мною, — у голосі м'ясника вчувалися повага й страх до незнайомця, а також сум і тривога за долю дочки, проте він був твердий і рішучий. Юнак гадав, що Слоун говоритиме з презирством, як це завжди було в Карвахолі, однак від його колишніх гордощів не лишилося й сліду.
— Вона з Рораном.
Почувши таку несподівану звістку, Слоун аж закашлявся:
— З Рораном? Але як він туди потрапив? Невже разаки і його захопили в полон? Чи… може…
— Усі разаки мертві.
— Ти їх убив? Але як? Хто… — Слоун на мить застиг, щось прошамкотів губами й, схопитись за кущ, аби втримати рівновагу, увесь зіщулився. — Ні… Ні… Ні… Цього не може бути. Разаки питали про тебе, вони вимагали від мене відповідей, яких я не знав, а я ж думав… Та хіба в це можна повірити? — м'ясник дихав так глибоко й уривчасто, що Ерагон почав побоюватись, як би з ним не сталося чогось поганого. Насилу заспокоївшись, Слоун прошепотів: