Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
— Мені було б спокійніше, якби нам відразу все заплатили, — спробував сперечатися Калач. — Твоя ідея гарна, але вона більш схожа на шантаж.
Пані Назарук погладила його по коліну:
— Цим уже я займуся, Геннадію. Ти в цьому не братимеш жодної участі, можеш навіть не виходити зі своєї кімнати. Тебе ніхто не побачить доти, допоки я з нею не розберусь. А тоді і ти з’явишся. Я замовлю кімнату в готелі мого друга у Дніпропетровську, і ти зможеш згодом пояснити міліції, чому вони тебе не знайшли в Києві. А щойно ми довідаємося, що дівка готова розпрощатися зі своїми брязкальцями, ти підеш до міліції і розповіси там яку-небудь вигадану історію. Це ми вирішимо пізніше.
— Але тоді я теж стаю співучасником убивства, — сказав Калач.
Пані Назарук продовжувала посміхатися.
— Заспокойся, Геннадію. Не можна зробити омлет, не розбивши яєць. Коли в міліції довідаються, що ти їм трішки прибрехав, вони відразу знатимуть і про те, що я заробила на цьому гроші. А тепер я проведу тебе до схованки.
Її посмішка стала ще ширшою.
— Як я виглядаю? Не надто схвильовано? Заради таких грошей можна і ризикнути. Чого ти так злякався, не вб’ють же вони нас, справді. — Вона підвелася. — Піду потелефоную їй. А ти сиди тихенько!
Він сидів як на голках. Але хвилин за десять Калач почув, як жінка повільно повертається. Коли пані Назарук увійшла до кімнати з пляшкою горілки у руках, вираз її обличчя був спокійний і задоволений, наче вона щойно проковтнула ласий шматочок.
— Усе гаразд. Маргарита заковтнула гачок і незабаром буде тут. Десь за півгодини.
— Вона приїде сюди? — перепитав Геннадій. Його голос затремтів. — Це, на мій погляд, не дуже зважене рішення.
— Ти що, хочеш, щоб я розмовляла з нею у готелі «Палас»? Геннадію, тут я зможу її трохи полякати, якщо це знадобиться. Вона не така вже й легкодуха. Це я точно тобі кажу.
Калач почухав потилицю і дуже пошкодував, що зв’язався з коханкою. Йому страшенно захотілося випити.
— Ну, гаразд. Це тепер твій клопіт, — кинув він і потягся по пляшку. — Лише дай мені знати, як підуть справи.
— Ні про що не турбуйся. Просто віддай мені фотографії, а все інше я проверну сама.
Геннадій Калач дістав усе ще мокрі знімки і вручив їх своїй подрузі. Нестерпно хотілося хильнути чарку, тож щойно за неї зачинилися двері, він ухопив склянку, наповнену вщерть.
Майор Дементій жестом запросив Гаранджу сісти у крісло, а сам умостився за стіл. Кілька секунд він розглядав Віталія.
«Симпатичний чоловік, — вирішив майор. — Хоча Авенір і дав йому не вельми позитивну характеристику. Ну, в них, у митців, таке трапляється. Здається, він хвилюється. Ну, це можна зрозуміти. Усі хвилюються, коли розмовляють з міліцією. Може, у нього сумління неспокійне? Цілком імовірно. У багатьох людей нечиста совість, і вони про це згадують, коли зустрічаються зі мною. Я не хочу його лякати».
— Вибачте, будь ласка, що забираю ваш час, — сказав майор, нахиляючись над столом. — Але думаю, ви зможете мені допомогти. Зараз я вам все поясню. Сьогодні вранці у ліфті знайшли труп молодої жінки. І я знаю, що ви були одним з останніх, хто бачив її живою.
Гаранджі здалося, що він летить у прірву. Проте він намагався не показувати виду. М’який голос Миколи Дементія заспокоїв його. Майор видався Віталію доволі дружелюбним, проте, нагадав він собі, треба бути насторожі й готовим до всього. Ця людина може влаштувати йому пастку.
— Яку жінку? — вдавано байдужим тоном спитав він.
— Жанну Задорожну, — була відповідь. Микола Дементій нахилився і витяг з шухляди столу диктофон. — Ви ж не проти? — кивнув на техніку. — Мені відомо, що ви з нею розмовляли вчора о пів на п’яту.
— Жанну Задорожну? — Віталій Гаранджа зобразив здивування. І раптово, в одну мить заспокоївся. Та щоб його спіймали?!! Хто? Цей неповороткий бовдур? Він мало не зареготав майору в обличчя. — Її вбили? А хто це зробив?
Майор посміхнувся:
— От саме це я і намагаюся з’ясувати, пане Гаранджа. То ви з нею розмовляли вчора вдень?
— Так. Вона позувала фотографам, а я спостерігав за ними з балкона готелю. Коли ж згодом спустився до бару, то зустрів її там, і ми трохи погомоніли. Тим паче що позавчора трохи посварилися.
— Через що посварилися? — зацікавився Дементій.