Коханки
- Автор: Елинек Эльфрида
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5795-2
- Переводчик: Игорь Андрущенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Коханки». Краткое содержание книги:
«Коханки» (1975) — один з кращих творів австрійської письменниці. Це жорстка й об’єктивна розповідь про дві цілком протилежні жіночі долі в сучасному світі. Бріґітта і Паула — дві дівчини, одна з міста, інша із села, проте для обидвох кохання, сім’я і секс — лише засоби, аби пробитися в житті, в житті, в якому кожна з них матиме високу «купівельну спроможність».
Сюзі думає про себе про всілякий дріб’язок, наприклад, про маленьку Сюзі в маленькому фартусі на кухні в будинку в солідного претендента.
— Ось вийдете заміж, і це все пройде, — жартує над Сюзі навчений життям Гайнц, який про життя судить тільки по своїх батьках. Гайнц — великий спец, він завжди говорить загальними фразами, начебто все знає, усього навчився, все випробував. Та і його батьки в житті не тямлять ні вуха ні рила, інакше батькові не довелося 6 пропадати в далеких рейсах. Щоправда, матері в кожному разі довелося б без кінця поратися по господарству. Ким би чоловік не став, господарство лежить на плечах дружини. От і Гайнц просторікує так, немов у нього — величезний життєвий досвід, якого насправді і натяку нема.
Сюзі розповідає про свої захоплення — про нові знайомства й далекі країни. Гайнц, великий спец і в цьому, говорить, що вдома воно найкраще. Сюзі презирливо виражає незгоду. Гайнц стоїть на своєму, у справжнього чоловіка на все — своя думка. Бріґітту тим часом охоплює занепокоєння за долю фамільних чайних ложечок і порцелянових філіжанок.
Бріґітта хоче вберегти порцеляну від чужих необережних рук.
Усім своїм виглядом вона показує, як любить вона ці порцелянові філіжанки з квіточками. Вона бере їх так обережно, як беруть неоперене курча. Легко й обережно. Важко повірити, що її неспритні руки на таке здатні. Гайнцові батьки засоромились. А що, коли Сюзі і справді подумає, що порцелянові чашки для них — щось особливе. Це для Бріґітти, для фабричної дівки, вони — розкіш. Гайнцові батьки навперебій запевняють Сюзі, що щодня їдять із порцелянових тарілок, а якщо яка раптом розіб’ється, ну що ж поробиш, тоді купують нову.
Бріґітта вважає, що її зворушливі турботи відволічуть Гайнца від чужорідних думок, які вона в ньому зауважує. Вона помиляється. Думки ці — не чужорідні, вони — плоть від плоті Гайнцової родини.
Сюзі бере в руки філіжанку так, немов вона — бляшана і її власна. «Ми ж не в тюремній їдальні, де бляшаний посуд, ми ж у будинку мого нареченого, нареченого! А тут весь посуд порцеляновий». Бріґітта намагається відібрати в Сюзі філіжанку, захистити її, пригорнути до грудей і заколисати, як дитину, нехай усі бачать, як вона вміє цінувати те, що незабаром їй належатиме. А батьки хай стулять писок! У будинку для людей похилого віку вони, гриби порохняві, ще наїдяться із бляшаних мисок.
Одна з дівчат перебуває у глибокій омані. Як завжди це — Бріґітта. Бріґітта й Сюзі хочуть брати жіночністю й миловидністю.
Сюзі добивається успіху, адже вона насправді мила, їй це легко дається, тому що нічого не вартує, але тішить усіх довкола. Навіть якби це чого-небудь коштувало, Сюзі могла б це собі дозволити.
Бріґітта успіху не добивається, тому що на кам’янистому шляху до Гайнца вона сама скам’яніла й озлобилася. Це Бріґітті нічого не вартує. Вона розплачується одним — своїм єством. Єство Бріґітти підточують зсередини непрошені гості, і найстрашніший з них — конвеєр з виробництва бюстгальтерів. Єство Бріґітти стоншилося, немов заношений шовк.
Фортеця обороняється одним лише терпінням.
Кохання давно пішло спати. У кого вистачить сил пильнувати так довго?!
Вкотре кохання зазнає поразки, а перемагає насильство.
Сюзі перемагає завжди, адже вона така мила й добра, адже вона така людяна. Бріґітта ж нелюдська. Бріґітта нарешті перемагає в жорстокій боротьбі за порцеляновий кавник. М’яка й жіночна Сюзі випускає кавник з рук. Нежіноча, кам’яна Бріґітта тріумфально притискає кавник до грудей.
Ура, перемога!
Сюзі говорить:
— Все одно в нас удома посуд кращий за ваш. Піду-но я додому!
Гайнцова мати кидається навперейми, просить Сюзі залишитися. Вона обіцяє купити найкрасивіший кавник, хай тільки Сюзі залишиться. Вона притягає Сюзі до своїх грудей, які Гайнц брав дитям, а потім виростила до чоловіка, який уміє розгледіти в житті головне. А на другорядне — на Бріґітту — він і не гляне. Гайнцова мати говорить:
— Ми, жінки, повинні діяти спільно проти цієї нежіночої грубіянки Бріґітти.
Зрештою Сюзі виграла битву. Виграла своєю жіночністю й лагідністю. Залишайся такою і надалі, Сюзі! Не дай собі огрубіти!
Гайнц хоче вліпити Бріґітті ляпаса.
За мить він своє бажання виконує. Якщо чоловік що вирішив; він повинен довести справу до кінця. Бріґітті боляче від несправедливості!
Адже вона, врешті-решт, врятувала сімейне майно від загарбниці!
Вона усе ще притискає порцеляну до себе, зігріває її своїм тілом, відчуває відповідне тепло.
Не те що з Гайнцом. Той завжди холодний до Бріґітти.