Несказане
- Автор: Инг Селеста
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-87-6
- Переводчик: Анастасія Дудченко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Несказане». Краткое содержание книги:
Тієї ночі в ліжку вона обійняла Джеймса, поцілувала його в шию, повільно роздягнула — так, як робила, коли вони були молодші. Намагалася запам’ятати вигин його спини й западину біля основи хребта, мов пейзаж, якого більше ніколи не побачить, аж поки не заплакала, спочатку тихо, а потім, коли їхні тіла почали раз за разом зіштовхуватися, — голосніше.
— Що таке? — пошепки спитав Джеймс і погладив її по щоці. — Що сталося?
Мерилін похитала головою, і він міцніше притулився до неї липким і вологим тілом.
— Усе гаразд, — сказав, цілуючи її в чоло. — Завтра все буде краще.
Уранці Мерилін загорнулася в ковдру з головою і слухала, як Джеймс одягається. Як застібає штани. Як затягує пасок. Неначе бачила крізь стулені повіки, як він поправляє комір, пригладжує чуба, що після стількох років і далі робив його схожим на школяра. Не розплющила очей, коли він підійшов поцілувати її на прощання, — знала, що знову почне плакати, якщо його побачить.
Того ранку на автобусній зупинці вона стала на тротуарі навколішки й поцілувала Ната і Лідію в щічки, але не посміла глянути їм у вічі.
— Будьте розумненькими, — звеліла їм. — Поводьтеся добре. Я люблю вас.
Коли автобус зник за озером, пішла спочатку в доньчину, а тоді в синову кімнату. Із шафи Лідії взяла одну пластмасову заколку вишневого кольору з білою квіткою, із тієї пари, яку донька рідко носила. З коробки для сигар під ліжком у Ната — скляну кульку, але не його улюблену — кобальтову з білими, схожими на зірки цяточками — а одну з тих маленьких темних кульок, які він називав «олійні». З внутрішнього боку лацкана старого Джеймсового пальта, яке він носив за університетських часів, відрізала запасний ґудзик. Крихітний сувенір на пам’ять про кожного з них, захований у її кишенях, — це за багато років по тому повторюватиме її наймолодша дитина, хоча Мерилін ніколи не розповідатиме про цю малу крадіжку ні Ханні, ані кому іншому. Не щось коштовне й важливе, а таке, за чим вони можуть жалкувати, але не надто засмутяться через його зникнення. Не треба залишати в їхньому житті ще одну діру, навіть таку крихітну. Мерилін забрала зі схованки на горищі свої коробки й сіла писати Джеймсові записку.
Але як взагалі писати про щось подібне? На канцелярському папері це здавалося недоречним — мовби лист від незнайомки; але писати в кухонному нотатнику, наче це не важливіше за перелік покупок, здавалося ще гіршим. Вона витягла з друкарської машинки чистий аркуш і сіла до туалетного столика з ручкою в руках.
«Я розумію, що моє теперішнє життя робить мене нещасною. У мене завжди було про нього конкретне уявлення, а обставини склалися зовсім інакше». Мерилін важко, глибоко вдихнула. «Я довго тримала все це в собі, але тепер, коли знову побувала в маминому домі, думала про неї та зрозуміла, що не можу відкидати свої почуття. Я певна, що у вас без мене все буде гаразд». Вона зупинилася, намагаючись переконати себе, що це правда.
«Сподіваюся, ти зможеш зрозуміти, чому я мала піти. Сподіваюся, ти зможеш мені пробачити».
Мерилін довго сиділа з кульковою ручкою в руці, не знаючи, як закінчити. Врешті-решт пошматувала записку й викинула в кошик для сміття. Краще просто піти, вирішила вона. Зникнути з їхнього життя, наче її й не було ніколи.
Нат і Лідія, яких того дня ніхто не зустрів на автобусній зупинці, самі ввійшли до незамкненого порожнього будинку й зрозуміли все так, як воно й було насправді. Коли на дві години пізніше повернувся їхній батько, діти тулилися одне до одного на сходах ґанку, неначе боялися залишатись у домі самі. Він розпитував їх знову й знову.
— Як це, зникла? — допитувався він у Ната, який міг лише повторювати: зникла, єдине слово, яке спромігся дібрати.
Тим часом Лідія не вимовила й слова за весь той незатишний вечір, коли тато телефонував у поліцію й усім сусідам, але забув про вечерю і про те, що треба вкласти дітей спати. Полісмен робив запис за записом, поки Лідія з Натом не заснули у вітальні на підлозі. Дівчинка прокинулася серед ночі у власному ліжку — батько переніс її туди, але забув роззути — й намацала щоденник, який мама подарувала їй на Різдво. Нарешті сталося щось важливе, щось таке, що вона мусила записати. Але не знала, як пояснити те, що сталося, як передати: усе змінилося за один-єдиний день. Як розповісти, що найдорожча людина, яку вона так ніжно любила, яка щойно була поряд, наступної миті просто зникла.