Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна

Щойно осінь 1933 року пішла на спад, денні температури в Сіетлі понизились до 4 градусів тепла, а вечірні — до 6 градусів морозу. Завше похмурі небеса почали безжально дощити. Кусючі вітри дули з південного заходу, піднімаючи легіони білих баранців на озері Вашингтон. 22 жовтня штормові вітри позривали таблички з будівель у центрі міста, розметали плавучі будинки по озеру Юніон і призвели до того, що довелося рятувати 33 людей із кількох прогулянкових суден, розкиданих штормом на Пьюджет-Саунд.

Для хлопців, котрі все ще конкурували за місця в команді новачків, погіршення погоди означало нові види мордувань, коли вони працювали на веслах на борту «Старого Нерона». Дощ тарабанив по непокритій голові і плечах. Весла ляскали по збурених вітром хвилях, піднімаючи стовпи крижаних бризок, які віяли їм в обличчя і жалили очі. Руки німіли так сильно, що хлопці ніколи не були певні, чи тримають весла в належному положенні. Від холоду вони не відчували ні вух, ні носа. Крижана вода в озері під ними, здавалося, висмоктувала з них тепло і енергію швидше, ніж вони могли їх виробляти. М’язи, що нили від болю, корчилися в судомах щойно вони припиняли рухати ними. І хлопці відпадали, як мухи.

До 30 жовтня первісний склад із 175 юнаків скоротився до 80, що змагалися за місце в перших двох човнах першокурсників. Мали також бути третій і четвертий човни, але ніхто з їхнього складу, ймовірно, не встиг би взяти участь у перегонах навесні чи досить швидко увійти до університетської команди в кінцевому підсумку. Том Боллес вирішив, що настав час перевести найкращих із них зі «Старого Нерона» на гоночні баркаси. Джо Ранц і Роджер Морріс були серед тих, кого він обрав.

Гоночні баркаси були дуже подібні до гоночних човнів, у які так прагнули потрапити хлопці, але вони були на десяток сантиметрів ширші, мали пласкіші днища і кілі. Значно стійкіші, ніж гоночні човни, вони, одначе, були ексцентричними суднами, що легко перекидалися й важко маневрували. Те, що було правдою раніше, залишалося такою і тепер: хлопці мали освоїти абсолютно новий набір навичок, щоб бодай лишатися в них у вертикальному положенні. Наразі достатньо було просто перебратися зі «Старого Нерона» в судно, подібне до гоночного човна, і Джо аж розпирало від гордості, коли він уперше сів у баркас і закріпив свої ноги в упорах.