Викрадач тіней

— А що тобі заважає? Адже йдеться про твоє життя, подумай!

— І про батькове, мамине, про життя моєї сестрички, я всім їм потрібний. Машина на трьох колесах заїде тільки в рів. Тобі не зрозуміти, що таке сім’я. — Люк схилив голову й похнюпився над чашечкою кави. — Даруй, я не це хотів сказати, — перепросив він. — Річ у тім, що батько мене ніколи не відпустить. Я йому потрібний, як опора на старості років. Він має намір передати мені пекарню, коли постаріє так, що вже не зможе вставати до роботи ночами.

— Через двадцять років, Люку! Твій батько постаріє через двадцять років, до того ж у тебе є сестра.

Люк засміявся.

— Хотів би я поглянути, як батько навчатиме її ремесла, радше вона верховодитиме! Зі мною він непоступливий, а з нього вона мотузки в’є.

Люк звівся й пішов до дверей.

— Мені справді було приємно з тобою побачитися. До наступного разу не барися так довго. Зрештою, навіть якщо ти колись станеш відомим професором, житимеш у розкішній квартирі в багатих кварталах великого міста, домівка твоя завжди буде тут.

Люк міцно мене обійняв і зібрався виходити. Я притримав його на порозі:

— О котрій ти виходиш на роботу?

— А тобі навіщо?

— Я теж працюю ночами й коли знатиму твій розклад, чергуючи на швидкій, почуватимуся не таким самотнім. Я лише погляну на годинник — і знатиму, що й ти працюєш о цій порі.

Люк якось дивно подивився на мене.

— Ти ж питав, що ми робимо в лікарні, розкажи й ти, як тобі працюється біля печі.

— О третій ночі ми вчиняємо тісто: до закваски додаємо борошно, воду, сіль і дріжджі. Усе перемішуємо, даємо йому підійти. Близько четвертої робимо перерву перед тим, як розкласти його по формах.