Україна-Європа [антология]

Профіль Яна – як його? – Кумпи! Він уважно придивлявся до лівої руки Франциска Борджіа, тоді обійшов увесь подіум з цією та іншими скульптурами, не звертаючи уваги на відвідувачів. Це був, без сумніву, Кумпа. Галя навіть голову повернула за цим чоловіком і загубила його серед відвідувачів. Як і кожен з учасників показу Ірининої колекції, він отримав за роботу мінімальну платню. Там усі працювали не так за гроші, як за цікавість і можливість спробувати себе в новому амплуа. І от тепер цей чоловік, що мав сякий-такий бізнес і називав себе демонстратором одягу, розгулював Лувром у дорогих черевиках з тонкої шкіри і в не менш дорогому пальті… Галю він не побачив, а вона його не гукнула, бо тримала в руках мобілку з увімкнутим диктофоном, записуючи розмову з мс'є Гілемом. Близько дванадцятої години, люб'язно попрощавшись з новими знайомими та коротко поспілкувавшись з кількома відвідувачами, – тільки один з них був парижанин, решта – туристи з інших країн, переважно китайці та німці, – Галя запропонувала Уляні розійтися, а зустрітися надвечір.

– Дванадцята ж година! – нагадала Уляна. – Пообідаймо разом!

– Я ще тут попрацюю, пофотографую, піду до «Джоконди», вона ж тут неподалік. До імпресіоністів. Тоді погуляю Парижем. Я пішки, ти ж знаєш. Якраз до вечора нагуляю апетит…

– А тоді набери мене, – не дослухала Уляна. – І я миттю виїду по тебе.

– Ти додому зараз?

– Ні. Я маю справи. А додому вже разом поїдемо.

– Уляно, ти не помітила такого сивого чоловіка в розкішному пальті? Коли ми з Гілемом розмовляли.

– Ні. Тобто там не один був у розкішному пальті і сивий. А що?

– Та, наче знайомий… Не казав, що до Парижа збирається.