Зворотний зв’язок

Біля самісінького вуха щось дзенькнуло. Кам’яні осколки від стіни уп’ялися мені в щоку. Я впав на підлогу і поповз, намагаючись сховатися за виступом опалювальної системи. Не видно нікого. Хто ж мене помітив?

Відчуваю, що нерви не витримують. Страх і злість от-от візьмуть гору над розсудливістю — і тонкий промінь лазера перетворить ці стіни на пил і полум’я.

Глянув на годинник. За моїми підрахунками товариші вже недалеко. Ще десять-п’ятнадцять хвилин. Треба триматись.

Я штовхнув перші-ліпші двері і вповз до кімнати. Там схопився на ноги, грюкнув дверима і почав присувати до них усе, що траплялося під руку: осцилограф, лабораторну шафу, холодильник. Ще б пластмасовим екраном затулити вікно, і можна почувати себе, як у фортеці. Раптом у вікні я побачив мавпу. Вона висіла вниз головою, вхопившись за якийсь виступ. У руці тримала блискучий предмет, схожий на ніж…

Забувши про лазер, я відсунув холодильник, перекинув шафу і прожогом вискочив у коридор. Біг навмання, не ховаючись. Серце калатало, підскакувало, як монета в порожній скрині. Я побачив попереду широкі двері головного входу і кинувся до них. Фотоелементи діяли — двері відчинились.

Переді мною синіло, іскрилося озеро, оточене невисокими пагорбами.

Але ж це точна копія озера Качиного на нашій Чернігівщині! Що це — галюцинація? Марення? Звідки на штучному супутнику озеро?

Щось спонукало мене озирнутись, і я побачив картину, що висіла біля входу. На ній було намальовано таке саме озеро. Мабуть, картину приніс сюди і залишив мій земляк Алик Сьомій. Ще в школі його вважали забудьком, він забував свої речі у найнесподіваніших місцях. Картина — і оригінал? Чи повторення оригіналу за допомогою картини? Випадковість?