Команда

Удалині забовванів Чайчин острів.

Ось уже ясніють у затоці білі рибальські хатини.

Мотор невтомно співає сталеву, дзвінку пісню. Пісню праці й снаги.

Хлопці щось вигукують і теж співають.

Юст дивиться на тих хлопчаків і згадує свої молоді роки. Дарма що не повернути тих літ, він бачить, як підростає нове покоління, й вірить: кращою буде їхня доля. І від цих думок Юст наче сам молодіє…

«Синя чайка» гордовито заходить у затоку.

Сьогодні — неділя.

Рибалки, сидячи на пристані, попахкують люльками й дивуються: чого потрібно такому пишному кораблеві в цій убогій затоці?

Прибережні скелі відлунюють дудніння мотора, і от уже все, що є живого в селищі, дослухається до цієї дивної музики. На кораблі звивають білі вітрила, матроси збіглися на баці й махають руками.

І раптом рибалки бачать напис на борту корабля: «Синя чайка»… — Жінки здіймають галас, стрімголов летять навстріч вітрильникові. Вони вже помітили на палубі своїх хлоп'ят. Радісний крик злітає до неба. Мотор стихає. Корабель повільно підпливає до причалу.

«Синя чайка» кинула якір.