Повернення Тарзана
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Серия: Тарзан [uk] #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-01232-0
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Повернення Тарзана». Краткое содержание книги:
Перший роман цього циклу американського письменника Е. Берроуза “Тарзан, годованець Великих мавп” вийшов у 1991 році.
Нума рикав тепер майже безупинно. Він, певне, спускався в пустелю на полювання. Це було рикання голодного лева. Тарзан заздрив йому — лев був вільний. Ніхто не обплутає його мотузками і не поведе на заріз, як барана, і це Тарзанові здавалося найобразливішим. Ні, він не боявся смерті — боявся приниження перед смертю і того, що неможливо поборотися за своє життя.
“Напевне, скоро північ”, - подумав Тарзан. Йому лишалося жити кілька годин.
Можливо, він ще зможе взяти Рокова з собою в цю останню, нескінченну мандрівку…
Дикий цар пустелі тепер був зовсім близько. Напевне, він уже обрав собі за здобич якусь тварину всередині, за огорожею дуару.
Потім запанувала тиша, і через якийсь час сторожке вухо Тарзана вловило звук скрадання. Він ішов від задньої стінки шатра, з боку гір, і поволі наближався. Тарзан сторожко прислуховувався і чекав, що звір пройде повз. Якийсь час тривала тиша, моторошна тиша, і Тарзан здивувався, що не чутно дихання тварини, яка, він був переконаний, притиснулася до задньої стінки шатра.
Ну ось. Вона вже знову рухається. Вона підповзає ближче. Тарзан повернув голову в бік, звідки долинав звук.
У наметі дуже темно. Але ось від землі повільно відривається чиясь спина, вже видно голову й плечі, суціль чорні у напівмороці. Позаду видно маленьку смужку пустелі у тьмяному світлі зір.
На вустах Тарзана з’явилася похмура усмішка. Принаймні здобич вислизне з рук Рокова! От уже він лютуватиме! А ця смерть легша за ту, якої міг сподіватися від руки Рокова.
Тим часом задня стінка намету опускається, все знову поринає в морок, і “воно”, хоч би яке воно там було, тепер в наметі поруч з ним. Він чує, що воно підповзає ближче — ось воно поруч. Він заплющив очі і чекає на удар могутньої лапи, але натомість раптово відчуває на своєму обличчі дотик м’якої ніжної долоні, яка намацує темряву, а потім жіночий голос пошепки кличе його на ймення.
— Я тут, — шепоче він у відповідь. — Але хто Ви така, скажіть, Бога ради!
— Танцівниця із Сіді-Аїси, — говорить дівчина і починає звільняти його від мотузків.
Іноді він відчуває дотик леза. Ще мить — і він вільний.
— Ідіть, — прошепотіла вона.
Він поповз за нею навкарачках тим самим шляхом, яким вона прийшла. Вона й далі рачкувала, аж доки опинилася серед невисоких кущів. Тут вона зупинилася і зачекала на Тарзана. Якусь мить той мовчки дивився на неї.
— Не розумію, — врешті сказав він. — Як ви тут опинилися? Як ви довідалися, що я зв’язаний у цьому наметі? Як сталося, що ви врятували мене?
Вона всміхнулася й сказала:
— Я сьогодні багато їхала верхи, і нам ще чимало їхати, доки ми дістанемося безпечного місця. Ходімо. Я розповім вам усе в дорозі.
Вони підвелися й пішли пустелею в напрямку гір.
— Я не була впевнена, що дістануся до вас, — сказала вона. — Сьогодні десь тут ходив ель-адреа. Коли я прив’язувала коней, він, здається, почув мене і порав стежити. Мені було дуже страшно.
— Ви смілива дівчина, — сказав він. — І ви зазнавали таких поневірянь через чужинця, невірного?
— Я донька шейха Кадур бен Садена, — відповіла вона. — Але я була б негідна носити це ім’я, якби не зважилася на смертельний ризик задля життя людини, яка врятувала мене, навіть не підозрюючи, що я не звичайна танцівниця.
— І все ж ви — смілива дівчина, — повторив він. — Але як ви довідалися, що я в полоні?
— Ахмет дін Таєб, мій двоюрідний брат по батькові, гостював у своїх друзів з племені, яке полонило вас. Він саме був у дуарі, коли вас привезли. Коли повернувся додому, то розповів про великого француза, якого Ллі бен Ахмет схопив за наказом іншого француза, що прагнув його смерті. Я зрозуміла, що це ви. Батька не було. Я спробувала переконати когось із чоловіків поїхати і врятувати вас, але вони відмовилися, кажучи: “Хай невірні вбивають одне одного, якщо їм того хочеться. Це нас не обходить, а якщо ми зруйнуємо плани Алі бен Ахмеда, то нам доведеться воювати з його племенем”. Тому щойно стемніло, я вирушила сама. Я їхала верхи на одному коні, а іншого вела для вас. Вони обидва прив’язані неподалік. Вранці ми будемо в дуарі батька. Він, напевне, вже встиг повернутися додому — і тоді нехай хтось спробує відбити у нас друга Кадура бен Садепа.
Кілька хвилин вони йшли мовчки.
— Коні мусять бути десь тут, — сказала вона. — Дивно, я не бачу їх.
За мить вона зупинилася й, прикро вражена, скрикнула.
— Вони зникли, — сказала вона. — Я прив’язувала їх тут.
Тарзан нахилився і обстежив землю. Він зауважив, що найбільший кущ було вирвано з корінням. Знайшов і інші сліди. Він підвівся й невесело сказав дівчині: