20 000 льє під водою
- Автор: Верн Жюль Габриэль
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Вадим Пащенко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «20 000 льє під водою». Краткое содержание книги:
— Цілком вірно.
— А от ще одне застосування електрики. Оцей циферблат, що висить перед нашими очима, показує швидкість «Наутілуса». Електричний дріт з’єднує його з гвинтом лага, і його стрілка показує мені справжній хід судна. Дивіться, цієї миті ми йдемо з швидкістю не більше п’ятнадцяти миль на годину.
— Це чудово. 1 я бачу, капітане, що ви були праві, коли використали цю силу, яка покликана замінити з часом силу вітру, води і пари.
— Ми не закінчили, пане Аронакс, — сказав капітан Немо, підводячись, — і якщо вам завгодно, ходімте на корму «Наутілуса».
Справді, я знав уже всю передню частину цього підводного судна, яка була поділена так, якщо йти від центра до носа: їдальня завдовжки п’ять метрів, відділена од бібліотеки водонепроникною перегородкою; бібліотека в п’ять метрів; великий, десятиметровий салон, відділений од каюти капітана теж водонепроникною перегородкою; каюта капітана в п’ять метрів; моя кімната в два з половиною метри і, нарешті, резервуар для повітря в сім з половиною метрів, який досягав форштевня. Разом тридцять п’ять метрів завдовжки. У водонепроникних перегородках були зроблені двері, що зачинялися герметично з допомогою каучукових засувів і створювали повну безпеку на борту «Наутілуса» в разі, якщо де-небудь з’явилася б вода.
Я пішов слідом за капітаном Немо різними переходами до центральної частини корабля. Там було щось на зразок колодязя між двома водонепроникними перегородками. Залізні сходи, прикріплені до його стіни, вели вгору. Я запитав капітана, для чого служать ці сходи.
— Вони ведуть до шлюпки, — відповів він.
— Як, ви маєте шлюпку? — вигукнув я, досить здивований.
— Безперечно. Чудовий човен, легкий і нетонучий, який служить нам для прогулянки і рибної ловлі.
— Але кожного разу, як ви захочете сісти в човен, ви повинні піднятися на поверхню моря?
— Зовсім ні. Цей човен поставлений па верхній, зовнішній частині «Наутілуса», в особливому, спеціально для нього зробленому заглибленні. Він повністю оснащений, зовсім не пропускає воду і прикріплений міцними болтами. Оці сходи ведуть до люка в корпусі «Наутілуса», який сполучається з таким же люком у шлюпці. Через цей подвійний люк я й заходжу в шлюпку. Тоді закривається один люк — люк у «Наутілусі», я закриваю другий — люк у шлюпці — з допомогою гвинта, знімаю болти, і човен піднімається з дивовижною швидкістю на поверхню моря. Потім я відкриваю люк на палубу, який доти був дбайливо закритий, ставлю щоглу, піднімаю парус або беру весла і роблю прогулянку.
— Але як же ви повертаєтеся на борт? — Не я повертаюся, пане Аронакс, а «Наутілус» повертається.
— За вашим наказом?
— За моїм наказом. Електричний дріт з’єднує мене з ним. Я посилаю телеграму — і цього досить.
— Справді, нема нічого простішого, — сказав я, сп’янівши від чудес.
Проминувши сходи, я побачив каюту завдовжки два метри, в якій Консель і Нед Ленд уминали, очевидно з величезним задоволенням, свій сніданок. Потім відчинилися двері, що виходили на кухню завдовжки три метри, розташовану між великими камбузами судна.
Там електрика, більш потужна і більш слухняна, ніж газ, обслуговувала всі кухонні потреби. Дроти, що були під пічкою, надавали платиновим трубкам теплоти, яка розподілялась і підтримувалася рівномірно. Вони нагрівали так само перегінні апарати, які постачали судну прекрасну питну воду. Біля кухні була чудово влаштована ванна з кранами для теплої і холодної води.
За кухнею містилася кімната екіпажу завдовжки п’ять метрів. Двері її були зачинені, і я не міг побачити, як вона обладнана, з чого міг би зробити висновок про кількість людей, потрібних для управління «Наутілусом».
В глибині була четверта водонепроникна перегородка, яка відокремлювала цю кімнату від машинного відділення. Двері відчинились, і я опинився у приміщенні, де капітан Немо, — напевне, першокласний інженер, — помістив силові прилади.
Ця кімната, яскраво освітлена, була завдовжки не менше двадцяти метрів. Вона поділялася на дві частини: у першій містилися елементи, які виробляли електрику, а в другій — механізми, які рухали гвинт.
Я відчув насамперед якийсь своєрідний запах, що наповнював відділення. Капітан Немо помітив моє враження.
— Тут є, — сказав він — деякі гази, що виділяються при вживанні натрію. Це маленька незручність. Між іншим, ми щоранку освіжаємо повітря на кораблі великим протягом.