Тронка
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Переводчик: Изида Зиновьевна Новосельцева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тронка». Краткое содержание книги:
Після війни знов став приїжджати Іван, що вже був капітаном далекого плавання. І хоч він був на цей час одиноким, бо сім'я його загинула в морі під час евакуації на Кавказ, але до колишнього Лукія тепер не могла повертатись. З живим розвестися могла б, але з загиблим…
- Ні, Іване,- сказала якось, коли зайшлося про це.- Мою долю на війні вбито.
І більше вони до цього не повертались. Проте з кожним приїздом капітана на неї мовби вітром молодості повіє, і син ось уже помічає “пожежу материних щік”… Щоб уникнути розпитів, мати першою переходить в наступ:
- Кажуть, ти вчора мотоциклом ганяв по степу?… Це правда?
- Я вчинив великий гріх?
- Гріх не гріх, а під час екзаменів… Якби знала, мав би ти в мене мотоцикл!
- Що ти, мамо! Мотоцикл на те й винайдено, щоб на ньому їздити, мчати, летіти, давати найвищу швидкість… Це ж просто здорово: кермо та два колеса, а само їде, не їде - летить! Уявляєш, якби на такому та влетів куди-небудь… скажімо, між шатра стародавніх скіфів. Між їхні кибитки на дерев'яних колесах! Царі й коні, тарпани й гепарди - все перед тобою врозтіч!
- Що таке - гепарди?
- Це, мамо, дикі навчені кішки… З ними на полювання ходили в степах; може, якраз отут, де ми з тобою обідаємо, гепард роздирав свою здобич. І ось новеньким мотоциклом - в той палеоліт… Скільки було б дива, переполоху! Бог, сказали б, не інакше!
- Ще був би, мабуть, і культ твоєї особи? - посміхнулась Лукія на його вимрійки.
- О, без цього не обійшлось би… Ну, я хоч дечого корисного їх навчив би: оце вам, товариші скіфи, наука алгебра. А це вам теорія Ейнштейна. А це наймудріша наука - не гратися з вогнем, жити на планеті без глобального хуліганства… Ну, звичайно, я їм радіо відкрив би…
- Годі вигадувати,- обірвала його Лукія, прибираючи зі столу посуд.- Сідай за книжки. Зубри!
- Мамо, епоха зубрінь минула. Я не начотчик.
- Ти ба, як заговорив! - Лукія підійшла й сіла біля сина, розглядаючи його аж здивовано.- Це щось нове, хлопче. Зубрити не хочеш. Може, і вчитись не хочеш?
- Вчитись хочу, але по-справжньому.
- Як це по-справжньому?
- Не по катехізисах. Не по-бурсацькому. А так, щоб самому до всього доходити, більше власним казанком варити…
- Це, звісно, добре. Казанок твій варить, інших критикувати вже вмієш, а ось як ти сам житимеш?
- Не знаю. Знаю тільки., що не в усьому житимем так, як ви.
- Що ж ти хочеш від життя?
- Небагато. Просто жити, працювати, як усі… Хочу, щоб брехні від мене не вимагали - дуже не люблю брехні. Не хочу голодовок, про які ти розповідала, війни не хочу, арештів, тюрем… Працювати - це да! Праця - мій бог, її люблю.
- Так от і працюй, хлопче, а не розкатуй по степу. Ніяких від сьогодні мотоциклів! Чуєш?
- Мамо, ти деспотка!
- Кого ти вчора по степу катав?
- Однокласничку, мамо. Не бійся, дівча файне.
- Файна не сіла б в такий час кататись. Добра, видно, вітровійка.
- Ти не маєш права, мамо, так обзивати дівчину!
- Хто ж хоч вона?
Хлопець посміхнувся спідлоба, зрозумівши, що йому просто розставлено сильця.
- Прийде час, дізнаєшся,- відбувся жартиком, а матері думай тепер. Бо він же ще дитина, хлоп'я довірливе, а якась така підвернеться, що з розуму зведе, забаламутить, і де вже йому тоді думати про інститут, про науку… Правда, Лукія трохи догадується, хто міг його виманити на ті степові катання, але вона і в думці навіть не допускає того, щоб сином її крутила ота їхня шкільна вертуха, що з трійок не вилазить, зате вже вміє реготи справляти з дорослими хлопцями біля клубу.
- Викинь це все з голови, чуєш? Рано ще!
- А тс! - застережливо підняв Віталій палець угору.
Мати прислухалась, але нічого особливого не почула. Тільки десь за виноградним листям веранди коник тонко, монотонне сюркотів.