1Q84. Книга третя
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3571-4, 978-966-03-5605-4
- Переводчик: Іван Дзюб
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «1Q84. Книга третя». Краткое содержание книги:
Віра і релігія, кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей — усе це майстерно переплетено у детективному сюжеті роману, де події відбуваються у двох паралельних реальностях: Токіо 1984-го і Токіо, за висловлюванням головної героїні Аомаме, «незрозуміло якого (1Q84)» року.
До видання увійшла третя книга роману X. Муракамі «1Q84».
Вона спробувала притиснути руку Тенґо до своїх грудей. Компаньйонки стримали її. Очевидно, вважали, що, навіть розвеселившись, напідпитку, медсестра не повинна виходити за певні межі у стосунках з ріднею пацієнта. А може, боялися, що хтось стане свідком такої сцени. Так чи інакше, в невеликому містечку подібні чутки поширюються за одну мить. Мабуть, і пам'ятали, що чоловік медсестри Омури — надзвичайно ревнивий. Та й Тенґо не хотів потрапити в зайву халепу.
— Все-таки ви, Тенґо-кун, молодчина! — сказала медсестра Тамура, щоб змінити тему розмови. — Приїжджаєте в таку далечінь і щодня кілька годин при батьковому узголів'ї вголос читаєте йому книжку… Не кожен на таке спроможний.
— Авжеж, молодчина! За таке варто його поважати, — сказала молода медсестра Адаті, злегка нахиливши вбік голову.
— Ми завжди вас, Тенґо-кун, хвалимо, — додала медсестра Тамура.
Тенґо мимоволі зашарівся. Таж він перебуває в цьому місті не для догляду за батьком, а хоче ще раз побачити повітряну личинку, а в ній — сонну юну Аомаме. Це майже єдина причина його затримки в цьому місті. А догляд за батьком у коматозному стані — лише привід. Бо тоді довелося б насамперед пояснювати, що таке «повітряна личинка».
— Але ж я досі нічого доброго не зробив, — сидячи на вузькому дерев'яному стільці й незграбно зіщуливши своє велике тіло, неохоче сказав він. Однак таку його поведінку медсестри сприйняли тільки як вияв скромності.
Сказавши, що пора лягати спати, Тенґо хотів підвестись і раніше за всіх повернутися в готель, але проґавив відповідний момент. Бо зроду вдався таким — не міг робити щось комусь усупереч.
— Однак, — сказала медсестра Омура й відкашлялася, — повернімося до початку. Чому ви розійшлися з тією заміжньою жінкою, старшою від вас на десять років? Ви ж з нею знайшли спільну мову, чи не так? Може, чоловік спіймав її на гарячому?
— Сам не знаю, чому, — відповів Тенґо. — Одного дня раптом зв'язок між нами припинився, от і все.
— От тобі й на! — сказала молода медсестра Адаті. — Може, ви їй обридли?
Висока медсестра Омура, мати двох дітей, хитнула вбік головою і, піднісши вказівний палець угору, сказала молодій медсестрі:
— Ти ще не розумієш, що таке життя. Зовсім не розумієш. Сорокарічна заміжня жінка, спіймавши такого молодого, здорового й смачного хлопця, просто так не відмовиться від нього й не скаже: «Дякую за гостинність. Ну, бувай!» Навіть якби він цього хотів.
— Невже так буває? — задумавшись, сказала медсестра Адаті. — Цього не зовсім розумію.
— Так буває, — заявила медсестра Омура, мати двох дітей. Якийсь час вона дивилася на Тенґо таким поглядом, ніби, відступивши на кілька кроків, оцінювала надгробний напис, вирізьблений долотом, а тоді кивнула. — З часом зрозумієш.
— Ой, я вже давно не маю від неї вісток, — сказала медсестра Тамура, добре вмостившись на стільці.
Після того троє медсестер заглибилися в чутки про любовні пригоди якоїсь жінки, невідомої Тенґо, — можливо, також медсестри. Із склянкою віскі з водою в руці він дивився на цих трьох медсестер, і в його уяві сплили три відьми з п'єси «Макбет», які, виголошуючи заклинання: «Є зло в добрі, добро у злі», — навіювали Макбету злий намір. Ясна річ, Тенґо не вважав трьох медсестер злими істотами. Вони були люб'язними й щирими. Старанні в роботі, вони добре доглядали його батька. Притиснуті тягарем важкої праці, жили безбарвним життям у цьому містечку, де люди головно займалися рибальством, й тільки один раз на місяць позбувалися накопиченого стресу. Та, побачивши, як енергія трьох жінок різного віку зібралася докупи, Тенґо мимоволі уявив собі краєвид шотландського пустища. Заволочене густими хмарами небо й холодний вітер з дощем, що пролітає в заростях вересу.
На лекції англійської мови в університеті він читав п'єсу «Макбет» і, як не дивно, запам'ятав один уривок.
By the pricking of my thumbs, Something wicked this way comes, Open, locks, Whoever knocks. В мене пальці засвербіли — Щось недобре прилетіло. Увійди, хто йде сюди.[9]Чому цей уривок саме зараз виразно згадався? Хоча Тенґо навіть не пам'ятав, хто в п'єсі вимовляє ці слова. Однак вони змусили його уявити собі збирача абонентної плати «NHK», який уперто стукає у двері його квартири в Коендзі. Тенґо зиркнув на великий палець. Він не свербів, однак у майстерному ритмі Шекспірових слів таки вчувалася зловісна нота.
Something wicked this way comes.«Тільки б Фукаері не відімкнула дверей», — подумав Тенґо.
Розділ 7 (про Усікаву) Я в дорозі до вас