Божий світильник. Куля для боса
- Автор: Куин (Квин) Эллери, Стаут Рекс
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Божий світильник. Куля для боса». Краткое содержание книги:
Тож чиновникам довелось братися за розслідування з іншого кінця — тобто шукати мотиви і можливості. За тиждень, що минув з моменту вбивства, перебрали безліч прізвищ, офіційні особи відвідали багатьох людей, і, як наслідок, увага громадськості зосередилася на шістьох особах.
Наша бесіда того вівторка викликала неабиякий інтерес, бо п’ятеро з цих шести були присутні тут і, очевидно, хотіли, щоб Вулф придивився до шостої особи, якої не було в кімнаті...
— Дозвольте сказати мені,— почувся густий баритон Френка Бродайка,— тому що пан Поль висловився не зовсім точно. Річ у тому, пане Вулф, що кожний з нас гадає, що його турбують даремно. Не лише тому, що нас несправедливо підозрюють у злочині, який ми не скоїли, а й тому, що за цілий тиждень поліція нічого не зробила і, схоже, не думає нічого робити, а в результаті на нас постійно давитиме тягар безпідставної підозри.
Бродайк махнув рукою. Він мав не тільки відпрацьований голос, але й відпрацьовані манери. Не набагато молодший за Поля, він був удесятеро елегантніший. Складалося враження, що йому важко поводитись природно, бо: а) він перебував в кабінеті приватного детектива, що вульгарно вже само собою; б) він прийшов сюди з людьми не свого кола і тому ніяковів; в) предметом обговорення була його причетність до вбивства, а це вже'зовсім нісенітниця.
Він провадив:
— Містер Поль запропонував проконсультуватись із вами і попросити зайнятись цією справою. Я хочу, щоб з нас зняли несправедливу підозру. Якщо ви зробите це, знайдете злочинця і докази його вини,— дуже добре. Якщо злочинцем виявиться Віктор Телботт — це теж дуже добре.
— Які можуть бути сумніви! — вигукнув Поль.— Це вчинив Телботт, слід лише довести його вину!
— Не забувайте, Ферді, що я допомагала йому,— м’яко промовила Дороті Кейес.
— Та годі!
Очі присутніх повернулись до чоловіка, який за весь час розмови сказав лише «знову вони завелися». Усі змушені були повернути голови, оскільки він сидів у глибині кімнати. Високий голос добре пасував до імені — Уейн Саффорд, але аж ніяк не відповідав дебелій статурі цієї людини.
Вулф схвально кивнув головою:
— Цілком згоден з вами, пане Саффорд.
Вулф обвів поглядом кімнату і покрутив пальцем.
— Пап Поль дуже багато хоче за свої гроші. Ви можете найняти мене, леді і джентльмени, щоб я спіймав для вас рибу, але не зможете вказати, яку саме. Ви можете сказати мені, що я повинен знайти вбивцю, але ви не зможе-те назвати його, поки не матимете доказів, а в противному разі навіщо платити гроші мені? У вас є докази?
Усі мовчали.
— У вас є докази, пане Поль?
— Ні.
— Звідкй ви знаєте, що вбивця — Телботт?
— Знаю, і крапка. Ми усі це знаємо! Навіть міс Кейес знає, але не хоче визнати очевидне.
Вулф знову обвів поглядом присутніх.
— Це правда? Ви усі так думаєте?
Ні слова у відповідь.
— Тоді визначити рибку доведеться мені. Ви згодні,
пане Бродайк?
— Так.
— А ви, пане Саффорд?
— Згоден.
— Міс Руні?
— Так. Але все-таки, я вважаю, що вбйв Вік Телботт.
— Ніщо не заважає вам так думати... Міс Кейес?
— Так.
— Пане Поль?
Відповіді не було.
— Я повинен отримати вашу згоду, пане Поль. Якщо ииявнться, що вбивця Телботт, можете заплатити більше. Та все-таки мене наймають для того, щоб знайти докази?
— Певно, але справжні докази.
— Інших і не буває. Запевняю, що всі докази, які я для вас знайду, будуть справжні.— Вулф натиснув па кнопку на столі.— Хочу, аби ви усвідомили, що ви всі разом і кожен зокрема відповідаєте за дотримання нашої угоди. А тепер...— На порозі кімнати виріс Фріц Брен-нер і рушив до господаря.— Фрі це,— звернувся до нього Вулф,— з нами будуть вечеряти п’ятеро гостей.
— Так., сер,— не моргнувши, промовив Фріц і вп-йшов.
Фріц чудово вимуштруваний, і до того ж він не з тих, хто частує омлетами чи консервованим супом.
Тут заперечив Френк Бродайк:
— Приготуйте вечерю для чотирьох гостей. Я маю скоро піти: у мене вже призначена зустріч за вечерею.
— Відмініть її,— різко кинув Вулф.
— На жаль, не можу,
— Тоді я не можу братися до роботи,— відрубав Вулф.— Чого ви ждете від мене після того, як минув тиждень?