Балтазар прибуває в понеділок

— За яких обставин ви познайомилися? — продовжував питати Дуку, не звертаючи уваги на Парасківове запитання.

— Випадково, в опері.

— Які між вами стосунки?

Парасків стенув плечима.

— Мені важко сказати, навіть дуже важко.

— Чому?

— Бо й сам не знаю які. Ми бачилися кілька разів, в опері.

— Тільки в опері?

— Одного разу після вистави ми втрьох вечеряли в ресторані Капша. Це все, панове.

— Все?

— Ви бажали б, щоб було щось інше?

Запитання пролунало дещо іронічно. Спокійний майор зробив вигляд, що не помітив іронії.

— Пане Пенделяну, ми бажаємо лише, щоб ви нічого не приховували від нас.

Пенделяну здавався ображеним.

— Панове, фактично я не знаю мети вашого візиту. Я раніш запитав вас, чи Пауль Сіміонеску сам або з дружиною' не скоїв чогось поганого, і ви мені не відповіли. І крім того, що я не знаю мети вашого візиту, ви ще чомусь гадаєте, ніби щось від вас приховую. В усякому разі, я вам хочу заявити, і прошу мені вірити, — хоч ваша професія зобов’язує вас не вірити людям на слово, а вимагати від них доказів, — що я не маю на думці щось від вас приховувати.

— Пане Пенделяну, ми не маємо сумніву щодо вашого доброго наміру. Та ви, мабуть, забули про візит до сім’ї Сіміонеску в Плоєшти?

— Ні, пане, я не забув і не випустив з уваги, а простісінько не гадав, що то вас зацікавить. Та якщо це вам цікаво, я можу сказати, що дійсно відвідав пана Пауля Сіміонеску в Плоєшти. Я хотів проконсультуватися в нього про давні монети, які я хотів купити. Я аматор- нумізмат, якщо й це вас цікавить.

— Ви і вдруге відвідували його?

— Ні!

— А коли подружжя Сіміонеску не було вдома, пане Пенделяну?

Парасків дивився на нього спочатку здивовано, потім з посмішкою, потім зареготався.

— Тепер я, здається, зрозумів справжню мету вашого візиту. Та, панове, чому ви мені не сказали про це одразу? Звідки мені могло спасти на думку, — і він підкреслив ті слова з явною іронією, — що до вашої компентенції входять і питання моралі. Пролетарської моралі.

— Як? — мимоволі спитав Богдан, який досі не промовив ні слова, а тільки слухав.

— Я не говорив цього не тому, щоб вас образити, але тому, що гадав, що ваші функції — лише питання безпеки держави, а не питання моралі. Вираз цей уже втратив свою цінність через часте використання, та, вибачте, мені тоді ніщо інше не спало на думку.

— Прошу вас пояснити, пане Пенделяну, — попросив Дуку, й мимоволі в тоні, якими були сказані ті слова, пролунала суворість.

— Не бачу, що тут пояснювати. Мені здається, я досить ясно висловився.

— Тоді ви мене примушуєте повторити питання: ви коли-небудь заходили в квартиру подружжя Сіміонеску за їхньої відсутності?

— Так! Та це справа, яка вас не стосується.

— Пане Пенделяну, чи не думаєте ви, що більше за нас знаєте наші функції?

— Звичайно, такого я не думаю! Та це не означає, що іноді ви не можете помилково перевищити їх із наміром чи без наміру, як, наприклад, у даному рази Він говорив з великою гідністю, і чи то від обурення, чи зіншої причини обличчя його все почервоніло.