Міфи Давньої Греції
- Автор: Гловацкая Екатерина Ивановна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: «ВЕСЕЛКА»
- Жанр: Детское образовательние
Электронная книга - «Міфи Давньої Греції». Краткое содержание книги:
Знать греческую мифологию очень важно. Образы греческих мифов отразились во многочисленных произведениях литературы и искусства, их щедро использовали в своих трудах классики, они прочно вошли в нашу повседневную жизнь.
А що Ясон похмуро й мовчки сидів, не зважаючи на Теламона, той геть розлютився і підскочив до старого керманича.
— Тіфію, завертай назад корабель! Завертай! — кричав Теламон.
Розгубилися аргонавти, не знали, гребти їм далі чи ні. Умовляли
Теламона схаменутись, але той нікого не слухав і силоміць поривався до керма.
Раптом корабель спинився. Мореплавці аж принишкли — спинити корабель міг тільки бог, смертним це не до снаги. І справді, то був морський бог, віщий Главк. Він висунув з хвиль голову, сиву, кошлату, повиту морськими водоростями із химерними мушлями, і владною рукою спинив «Арго».
— Смертні, киньте сперечатися, — загуркотів, наче морський прибій, його голос. — Де вам іти проти волі всемогутнього Зевса! А саме з його волі Геракл зостався на березі — йому роковано зробити великі подвиги, щоб стати безсмертним. А Гіласа затягли наяди до себе, в чисту озерну воду. Видно, таку долю випряли йому невблаганні Мойри. Тож не вертайте назад, а їдьте спокійно туди, куди вам призначено путь.
Замовк голос, схожий на гуркіт прибою, і сива кошлата голова сховалася в хвилях. Зраділи аргонавти віщим словам морського бога і дружно взялися гребти. А засоромлений Теламон підійшов до Ясона і ніяково мовив:
— Даруй мені гнівні слова, з розпачу я не тямив сам, що казав.
Ясон не таїв лиха на щирого Теламона, і знову згода і мир запанували на «Арго».
Дальші пригоди
Наступну зупинку мореплавцям довелося зробити в Місії, де, як вони чули, жило дике плем’я бебриків. До берега, куди вони вийшли з «Арго», звідусіль бігли якісь люди в звіриних шкурах. З-поміж них один особливо вирізнявся високим зростом і свавільним, жорстоким обличчям.
Ясон, виступивши наперед, спокійно і лагідно мовив до нього:
— Вітаємо тебе і всіх, хто живе у цім краї. Ми — люди мирні, пливемо далеко, аж до заморської Колхіди, то чи не дасте нам трохи харчів та питної води? Той, хто допомагає подорожнім, завжди любий безсмертним богам.
— Га, це ти так гадаєш? А в мене, царя Аміка, Посейдонового сина, свої, інші закони, — і здоровань зловтішно зареготав. — Закони такі: той, хто прибув у мої володіння, повинен битися навкулачки зі мною. А тоді переможець хай робить із переможеним усе, що йому заманеться, це справедливо, еге ж? Тільки завжди переможцем виходжу я, а мої вороги всі вже в Аїдовім царстві. Адже погляньте, яка в мене зброя!
Амік підняв свої здоровенні кулачиська, кожний завбільшки з чоловічу голову, і, милуючись ними, знову зловтішно зареготав.
Аргонавти, ставши тісним гуртом, похмуро мовчали. Враз Амік перестав реготати і презирливо кинув:
— Ач, боягузи, принишкли. Ану виходь, хто тут найдужчий.
Ясон перший ступив наперед, та юний Полідевк випередив його,
сказавши:
— Ти, Ясоне, наш вожак, ти вдатний до всього. А я вмію тільки одне — битися навкулачки, зате добре вмію. Ось побачиш!
І він, посміхаючись, став перед грізним Аміком. Став невеличкий юнак, веселий і гарний, наче зірка яскрава, перед здоровенним, як гора, дикуном, чорним, патлатим, страшним.
Прислужник кинув поміж ними на землю ремені, що ними бійці обмотують руки. Амік, пхнувши їх згорда ногою, сказав:
— Бери які хочеш.
Полідевк нахилився і, не вибираючи, взяв ремені, ближчі до нього. Тоді спокійно, не кваплячись, обмотав собі руки і став, готовий до бою. Кров’ю наллялися очі в Аміка. Наче хижий звір, стрибнув він на Полідевка, та спритний юнак крутнувся і сам затопив дикунові збоку в скроню, аж того захитало. Засліплений болем і люттю, Амік заходився навмання гатити своїми кулачиськами, та невеличкий верткий Полідевк щоразу встигав ухилятись і сам непомильно бив дикуна. Коли він утретє щосили вдарив Аміка в ту саму скроню, здоровань заточився і, спливаючи кров’ю, упав неживий.
Бебрики звідусіль кинулися із зброєю на Полідевка, але біля нього вже вимахував блискучим мечем брат його рідний Кастор, та й усі аргонавти схопилися за зброю.
Бій тривав недовго: бебрики зразу відчули перевагу чужинців і здалися в полон, благаючи, щоб їх не вбивали. Аргонавти радо пішли на згоду, тільки зажадали від дикунів священної клятви.
— Ми люди мирні й не хочемо нікого вбивати, — сказав їм Ясон. — У вас ми гадали тільки дістати харчів та питної води, а ніякої кривди й на думці не мали. А ви зустріли нас як вороги, за що ваш володар і дістав по заслузі. Ніколи більше не порушуйте святого закону гостинності й будьте ласкаві до всіх подорожніх, до всіх стомлених, спраглих. Покляніться нам вічною клятвою в цьому.