Повна темрява. Без зірок

— Та й добре, — кивнув я. Я і сам схуд, і то дуже, і трусився, але на холодному повітрі гарно почувалася моя кукса і та невидима долоня, що, здавалося, ще існувала при її кінці.

— Я хочу продати тобі ті 100 акрів доброї землі, Гарле. Ту землю, яку Арлетт так вперто бажала продати компанії Фаррингтонів.

Він на це усміхнувся, очі його сяйнули в своїх нових западинах.

— Запопали важкі часи тебе, чи не так? Півхати і половина корівника завалилися. Гермі Гордон казав, що з тобою тепер корова живе.

Гермі Гордон був нашим сільським поштарем, знаменитим плітконосом.

Я назвав ціну таку низьку, що у Гарла щелепа відпала, а брови підскочили вгору. І лише тоді я дочув запах, яким тягнуло з такого завше гарно доглянутого і затишного помешкання родини Коттері, такий, абсолютно чужий для їхньої ферми запах: підгорілої смаженини. Вочевидь, що готувала не Саллі Коттері. Були часи, коли мене б це заінтригувало, але ті часи минулися. Єдине, що мене цікавило тепер: здихатися тієї сотні акрів. Здавалося, що продати ту землю треба саме дешево, оскільки вона так дорого коштувала мені.

— Це неймовірно дешево, мало не задарма, — сказав він. А тоді, з явним задоволенням: — Арлетт, либонь, у могилі перекидатиметься.

«Вона наробила більше, ніж на перекидання в ній»,— подумав я.

— Чому ти усміхаєшся, Вілфе?

— Та нічому. Хіба що, мене більше не обходить ця земля. Єдине, що мені не байдуже, це щоб на ній не з’явилася та клята скотобійня Фаррингтонів.

— Навіть якщо ти втратиш свою ферму? — Він кивнув, ніби я в нього про щось запитав. — Я знаю про ту позику, яку ти взяв. Нема секретів у маленькому містечку.

— Навіть якщо втрачу, — погодився я, — прийми мою пропозицію, Гарле. Треба зовсім здуріти, щоби її не прийняти. Цей ручай, який вони загиджуватимуть свинячою щетиною, тельбухами та кров’ю, він же і твій ручай також.

— Ні, — відказав він.

Я витріщився на нього, надто здивований, щоб хоч слово промовити. Але він знову кивнув, ніби я поставив йому запитання.

— Ти гадаєш, ніби знаєш, що ти мені наробив, але насправді ти не знаєш усього. Від мене пішла Саллі. Поїхала жити до своїх батьків у Мак-Кук. Казала, що, можливо, повернеться, сказала, що їй треба багато чого обдумати, але мені не віриться, що щось зміниться. Таким чином ми з тобою обидва опинилися на одному поламаному возі, чи не так? Ми, два чоловіки, котрі в’їхали у цей рік з дружинами, тепер залишились без них. Ми, два чоловіки, котрі розпочали цей рік з живими дітьми, закінчуємо його з мертвими. Єдина різниця між нами, як мені здається, це та, що я не втратив півдбудинку і корівник залишився в мене цілий після буревію, — він поміркував над своїми останніми словами. — Ну, й у мене ще обидві руки цілі. Оце і вся різниця, гадаю я. Коли відчуваю потребу витягти цюцюрку — маю вибір, якою з них це зробити.

— Що... чому вона так...

— Ох, та ввімкни ж собі голову. Вона звинувачує мене, так само як і тебе, в смерті Шеннон. Вона сказала, якби я не підносився так запекло, не відіслав Шеннон, вона й зараз би була жива

і жила б з Генрі на твоїй фермі, по сусідству, а не лежала б змерзлою у дерев’яному ящику під землею. Вона сказала, що мала б онучка. Вона назвала мене зарозумілим дурнем, і вона права.

Я потягнувся до нього своєю цілою рукою. Він її відштовхнув.

— Не торкайся мене, Вілфе. Попереджаю тебе перший і останній раз.

Моя рука впала і повисла біля тіла.

— Єдине я знаю напевне, — сказав він. — Якби я прийняв твою пропозицію, заманливу, авжеж, я би про це пошкодував. Бо та земля проклята. У чомусь ми можемо не погоджуватися між собою, але щодо цього не може бути сумнівів. Якщо бажаєш її продати, продай банкові. Отримаєш назад свою заставну і навіть трохи грошей зверху.

— Та вони ж миттю обернуться і продадуть її Фаррингтонам!

— Сутужна цицька — сказала кицька, — і це були його останні слова перед тим, як затріснути двері перед моїм обличчям.