Чарлі і шоколадна фабрика

- Як? - здивувався дідунь Джо.

- Прямо через дах, - пояснив містер Вонка, натискаючи ще одну кнопку.

- Не треба! - зойкнув Чарлі.

- Стійте! - крикнув дідунь Джо. ТРІСЬ! ТОРОХ!

І ліфт залетів прямісінько крізь дах у спальню до стареньких, що лежали на ліжку. їх засипав порох, потрощена черепиця, уламки дощок, таргани, павуки, цегла й цемент, отож усі троє стареньких подумали, що настав кінець світу.

Бабуня Джорджина зомліла, в бабусі Джо-зефіни випала з рота штучна щелепа, дідусь Джордж заховав голову під ковдру, а з сусідньої кімнати примчали пан і пані Бакети.

- Рятуйте! - заволала бабуся Джозефіна.

- Заспокойся, старенька, - підбадьорив її дідунь Джо, виходячи з ліфта. - Це ж ми.

- Мамо! - крикнув Чарлі, кидаючись в обійми пані Бакет. - Мамо! Мамо! Послухай, що сталося! Ми всі будемо жити на фабриці містера Вонки й допоможемо йому нею керувати! А ще він віддає її всю мені і… і… і… і…

- Що ти таке мелеш? - здивувалася пані Бакет.

- Краще поглянь на нашу хату! - розпачливо вигукнув Бакет. - Ви її майже розвалили!

- Шановний пане, - вискочив уперед містер Вонка, люб’язно потиснувши руку панові Ба-кету, - я дуже радий з вами познайомитися. Не переживайте за вашу хату. Віднині вона вам уже не знадобиться.

- Хто цей псих? - закричала бабуся Джо-зефіна. - Він нас трохи не повбивав!

- Це, - сказав дідунь Джо, - сам містер Віллі Вонка.

Минуло чимало часу, поки Чарлі з дідунем Джо змогли нарешті всім пояснити, що з ними сьогодні відбувалося. Але й після цього всі вони відмовилися їхати на фабрику в ліфті.