Емілі з Місячного Серпа

— Лайка не є великопанським ділом, — зауважила веснянкувата. — Я гадала, що Муррей — занадто велика дама, щоб опускатися до лайки.

— Коли завтра прийдеш до школи, панно Стар, — мовила чорноока владним голосом, — ми обкрутимо цією гадюкою твою шию.

— А спробуйте! — пролунав гучний, дзвінкий голос. В один скок посеред класу стала дівчинка з ясними очима й коротким волоссям. — Тільки спробуй виконати те, що обіцяла, Дженні Странг!

— То не твоя справа, Ільзо Барнлі, — неприязно буркнула веснянкувата.

— Та невже? Ой, не дражни мене, ластата! — Ільза приступила ближче до Дженні, що почала задкувати, і погрозливо замахала їй перед носом засмаглим кулаком. — Якщо застукаю тебе на тім, що робиш капості Емілі Стар, як будеш лякати її цією гадюкою, то візьму гадюку за хвіст, тебе за твого хвоста й відшмагаю тебе по обличчю. Затям це, ластата! А тепер піднеси цього дорогоцінного гада й викинь його на смітник.

Дженні негайно взялася виконувати наказ. Ільза звернулася до решти дівчат:

— Запам’ятайте всі — ви повинні залишити дівчинку з Місячного Серпа у спокої! Коли хоч раз почую про якесь збиткування над нею, то пообтинаю вам вуха, припну до моєї сукні й носитиму як трофеї!

Нажахані жорстокою погрозою і, може, чимось вельми переконливим у вдачі Ільзи, супротивниці Емілі пощезали вмить. Тепер Ільза звернулася до самої Емілі.

— Не зважай на них, — мовила вона співчутливо. — Вони заздрять — тільки й того! Заздрять тому, що ти мешкаєш у Місячному Серпі й носиш взуття на ґудзиках, а ще їздиш на класній бричці. Надаєш їм по пиках, як будуть занадто оті свої пики до тебе наближати.

І відійшла геть, навіть не глянувши на Емілі. Натомість приступила Рода Стюарт.

— Емілі, мені так жаль, — улесливо заговорила вона, поводячи своїми великими блакитними, з благальним виразом, очима. — Я не знала, що в тій коробці гадюка, присягаюся — ні сном, ні духом. Дівчата просто сказали мені, що це подарунок для тебе. Ти не сердишся на мене, ні? Я ж бо люблю тебе.

Емілі, звісно, «сердилася», скривджена і зневажена. Але досить було і краплі прихильності, щоб роззброїти її вмить. І вже за хвилину вони з Родою обнялися, а тоді стали неспішно прогулюватися шкільним подвір’ям.

— Я проситиму панну Браунел, щоб дозволила нам сидіти поруч, — сказала Рода. — Перше я сиділа з Анною Грег, та її перевели до іншої школи. Ти ж бо не проти, еге ж?

— О ні, не проти! — палко відказала Емілі. Зараз вона була такою щасливою, як допіру у відчаї. Адже знайшла подругу, про яку так мріяла. Вона вже обожнювала Роду.

— Ми навіть повинні сидіти разом, — поважно сказала Рода. — Бо належимо до двох найвизначніших родин у Чорноводді. Ти знаєш, що якби мій батько домагався своїх прав, то став би королем Англії?