Порт у тумані

— Чому ви прийшли сюди? — спитав Мегре.

— Я спитала, чи Луї загрожує небезпека… Ланнек сказав мені, що так, що тепер уже, може, буде пізно… Тоді я розпитала в порту, а мені там сказали, що ви зараз тут…

Луї-Здоровило дивився собі під ноги з байдужим виглядом і знизував плечима, мовляв, жінки панікують через будь-яку дурницю.

— Вам загрожує якась небезпека? — звернувся комісар до Луї, шукаючи поглядом його очі.

А той зареготав. Регіт цей прозвучав брутально, значно безглуздіше, ніж звичайний його сміх.

— А чому ж Ланнек так непокоївся?

— Звідки ж мені знати?

Тоді Мегре, повільно переводячи погляд з одного на другого, з другого на третього, з ледь вловимою ноткою злості, замислено промовив:

— Отже, висновок: ви нічогісінько не знаєте! І з усіма повторюється одне й те саме! Ви, пане мер, і знати не знаєте пана Мартіно, а до того ж вам не відомо, чому Луї-Здоровило, прийнятий у вашому домі як друг, спочатку грає з вами в шашки й вечеряє за вашим столом, а потім зненацька заходиться молотити вас по пиці своїми здоровезними кулаками…

Жодної відповіді.

— Та що це я мелю? Адже ви згодні на таке обходження, воно навіть здається вам природним! Ви й не думаєте захищатися! Відмовляєтесь подати позов! Всіляко уникаєте нагоди виставити Луї-Здоровила за двері!..

Надійшла черга Луї-Здоровила.

— А ви — ви ж нічогісінько не знаєте, як і пан мер! Ночуєте на дразі, проте ні сном ні духом не відаєте, хто з вами разом на борту… Вас приймають тут, а ви розплачуєтесь з господарем дому за виявлену гостинність добрячим мордобоєм, яким пригощаєте із знанням справи… Ви ніколи в житті й гадки не мали, що на світі існує пан Мартіно…

Ніхто й оком не зморгнув. Комісар бачив поспіль незворушні обличчя. Всі опустили голови, наче роздивлялися килим на підлозі.

— Ну, а ви, пане Мартіно, звичайно, теж знаєте не більш за інших. Чи ж ви знаєте принаймні, в якій спосіб дісталися з Норвегії до Франції?.. Ні, куди там! Ви волієте ночувати на койці в трюмі покинутої драги, аніж у зручному ліжкові в готелі… Потім вирушаєте в подорож на велосипеді, купуєте автомашину, щоб їхати до Парижа. Але нічогісінько не знаєте! Ви зовсім не знайомі з паном Гранмезоном, так само з Луї, з капітаном Жорісом… І, природно, Жюлі — ви теж знаєте про все це менше, ніж решта…

Він кинув на Люка погляд, в якому майнула розгубленість. Люка розумів. Адже заарештувати зразу всіх не було підстав: проти кожного можна висунути лише факти, що свідчили про якісь дивацтва, брехню або суперечності в свідченнях.

Але, власне кажучи, не знаходилося жодного переконливого доказу для звинувачення.

Стінний годинник показував одинадцять. Мегре вибив свою люльку у вогнище і знову пробурмотів з докором:

— Вважаю за свій обов'язок просити усіх вас лишитися в розпорядженні правосуддя… Я, напевно, матиму потребу знову запитати у вас про деякі деталі, хоч ви й зовсім нічого не знаєте… Припускаю, пане мер, що ви не маєте наміру поїхати кудись з Уїстреама?

— Ні!

— Дуже вдячний… А ви, пане Мартіно, могли б зняти номер у готелі «Всесвіт», де я й сам влаштувався…