Заборонена кімната
- Автор: Унгер Фред
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Сергій Кобленц
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Заборонена кімната». Краткое содержание книги:
Головний герой твору — молодий юрист Тердонк — випадково прочиняє двері до «забороненої кімнати» гітлерівських недобитків та їхніх фінансових покровителів і стає з ними до бою…
Я знав.
— Ми не повинні зіштовхувати двох наших клієнтів, що б там не було. Крім того, я ще не розумію, якою мірою факти, наведені вами, можуть допомогти Удену.
— Адже тепер ми маємо можливість, — відповів я, — швидко встановити, хто насправді витягнув Хайнке-Штудера з в'язниці.
— Навіщо? Щоб зробити очну ставку з Уденом?
Його тон розсердив мене.
— Уден не має нічого спільного з цією історією, — запально заперечив я. — Переконаний в цьому. Він лише…
— … узяв п'ять тисяч, — глузливо закінчив шеф. — П'ять тисяч готівкою. Маленька помилка з його боку.
— Навіть велика, — погодився я, думаючи про те, що недавно доводив мені Франк. — Якщо Уден справді співучасник, є сто інших можливостей передати йому гроші, щоб нічого й не підозрювали. Замість цього гроші відкрито й нахабно переказують на його рахунок, та ще й пишуть, від кого. Чом би тоді відразу не надіслати копію переказу до прокуратури?
Фассбендер зацікавлено дивився на мене.
— Ви розумна голова, Тердонк. Одне тільки питаннячко, — він позіхнув. — Чи так само міркує прокуратура? Удена вони мають і знають, хто переказав гроші: Габріела Хайнке-Штудер, дружина втікача. Любляча, дбайлива, ніжна. Жертвує п'ять тисяч марок, щоб вирвати милого з в'язниці. Розумієте?
— Ще ні.
Він подався уперед і не криючись глузливо усміхнувся.
— Дружина, Тердонк! Це вона підкупила Удена, а не якась там таємна нацистська організація! Ясно стоїть чорним по білому у переказі. Тут діяла любов. Звичайно, протизаконно, але хто осудить бідну жіночку? Ось так! За кордоном можуть заспокоїтися: нацистів у нас більше немає. Крапка. Тепер ви зрозуміли?
Я зрозумів усе. Тому-то і переказали гроші на рахунок Удена, тому-то і поставили прізвище того, хто це зробив.
— Бачите! — тріумфував шеф. — А ви хотіли роздмухати справу, в якій було б замішано з півдесятка отих клятих нацистів. І саме тепер, коли так багато клопоту з переглядом питання про давність їхніх злочинів. У такий спосіб ми анічогісінько не доб'ємося. Навпаки. Отже, — він помахав рукою, — ваша старанність заслуговує на найвищу похвалу, але вона нам не допомагає. Удену ще менше. Ось так.
Задзижчав телефон на столі, крайній праворуч. Шеф підняв трубку, сказав: «Слухаю?» — і швидко натиснув на кнопку. Я знав навіщо. В одній з шухляд увімкнувся магнітофон, записуючи розмову. У моєму столі теж був такий апарат. Він вартий був грошей, витрачених на нього. Бо по телефону можна висловитися не так обережно, як на папері. Декому така необережність вже далася взнаки.
— Ні, — говорив Фассбендер, — справа йде своїм ходом. Прокуратура не може відпустити тепер цю людину, навіть якби вони хотіли. Цей хід відпадає.
Скрипучий, неприємний голос щось заперечив, я не зрозумів, що саме. Шеф позіхнув і почав малювати чоловічків у настільному календарі.
— Все це даремно, — нарешті пробурмотів він. — Ми не чаклуни. Мій старий уже казав вам це. Ви ж знаєте… Що?
Скрипучий голос знову став доводити своє, але Фассбендер обірвав його.
— Дурниці. Ми проти. Це, зрештою, ваша справа. Сметс давно в курсі справи. Якщо ж ви не рахуєтеся з нами, робіть, що заманеться.
Він кинув трубку на важільці й сердито сказав: «Ідіот!» Схопився, пробігся туди-сюди по кімнаті й схилився над селектором.
— Кріс? Телефонуй Сметсу. Скажи йому, що мені сьогодні вкрай потрібно говорити з ним. Ні, не по телефону, а тут, у бюро. Не знаю. Шукай, де хочеш.
Незадоволений, він знову упав на стілець, записав щось у календарі й люто відштовхнув його від себе.
— Ну, а що з іншим мотлохом, який ви повинні були роздобути для мене? Свідчення сусідів, сімейні стосунки Уденів, його минуле? Ви про щось довідалися?
Я пояснив, що до цього ще не дійшов. Він сердито глянув на мене.
— Ви краще б виконували мої вказівки замість того, щоб швендяти по гаражах, де ми нічого не забули. Я гадав, що ви порадитеся зі мною або Сметсом, перш ніж зважитися на самостійні дії.
— Пробачте, але я думав…
— Мене не цікавить, що ви там думали. Здається, мої вказівки були ясними? Чи ні?
Я підтвердив: були ясними.
— До понеділка, — додав я, — мені треба займатися іншими справами. Але я ще сьогодні, можливо, побачу панну Уден і тоді зможу…
Він заперечливо махнув рукою.
— Гаразд. Я беру свої вказівки назад. Зроблю це сам. А вас звільняю від цієї справи.
Ото був ляпас! Я здивовано витріщився на нього, хотів щось сказати, але він заткнув мені рота.
— Можете не вибачатися. Очевидно, це моя помилка. Ви ж фахівець з цивільного права, отже я не повинен був доручати вам цю справу. Крапка. Ви щось маєте до мене?